РОЗДІЛ 2
Розвиток теорії грошей
та обгрунтування грошової політики держави
у працях українських економістів
2.1. Аналіз еволюції грошового господарства та кредитних відносин М.Х. Бунге
У роботах Миколи Християновича Бунге (1823-1895) – фундатора Київської школи,
визначного вченого, педагога, реформатора та державного діяча – знайшли
відображення проблеми становлення та розвитку ринкових відносин, зокрема,
перебудови грошово-кредитної сфери, оподаткування та державних фінансів, ролі
суспільних інститутів у господарському житті тощо. М. Бунге був на лише
економістом-практиком, але глибоким і послідовним вченим-дослідником. Ним
написано більш як шістдесят наукових робіт, серед яких найбільш визначними є
„Теорія кредиту” (1852), „Значення промислових товариств і умови їх поширення”
(1858), „Курс статистики” (1865), „Історичний нарис економічних учень” (1868),
„Поліційне право” (з 1869 р. неодноразово перевидавалось), „Основи політичної
економії” (1870), „Про відновлення постійної грошової одиниці в Росії” (1878),
„Державне рахівництво і фінансова звітність в Англії” (1890), „Нариси
політико-економічної літератури” (1895). У численних наукових працях,
публіцистичних статтях, полемічних замітках М. Бунге висловлював своє бачення
проблем господарської практики, що гостро стояли перед суспільством, та
актуальних питань економічної теорії.
Теоретичний світогляд вченого пройшов певну еволюцію – від наслідування
класиків політичної економії до формування засад оригінальної, самобутньої
Київської школи. Творчо-критичний склад наукового мислення визначив самостійний
шлях М. Бунге у розробці методологічних та практичних проблем економічної
теорії. Роботам науковця властивий „дух дослідження та критики” [27, с.111],
осмислення різних підходів, аналіз їх сильних і слабких сторін. На початку
свого творчого шляху, у 50-60-х рр. ХІХ століття, тоді ще молодий вчений
знаходився під впливом фізіократів та смітіанства. Проте, визнаючи провідну
роль англійської класичної школи у створенні та розвитку політичної економії,
розробці вчення про господарський організм як саморегульовану систему,
економіст бачив певну однобічність у абстрактно-механістичному методі А.
Сміта.
Прихильно ставився М. Бунге до поглядів Ф. Ліста, В. Рошера, Б. Гільдебрандта,
К. Кніса та Л. Штейна, що репрезентували німецьку історичну школу. Їх заклик до
аналізу конкретних економічних явищ цілком відповідав інтересам вітчизняної
науки, що була занурена у дослідження господарської специфіки країни.
Український економіст передбачав, що історичний напрям з кожним роком буде мати
все більше й більше послідовників і посяде належне йому місце, оскільки
завдання науки полягає „не у викладі загальних абстрактних понять – загального
плину економічного процесу, але у вивченні багатоманітних форм дійсності” [25,
с. 19].
Перегляд економічної доктрини А. Сміта, пошук альтернативних начал неминуче
вимагали включення економічної політики до структури господарського механізму,
визнання доцільної діяльності економічним чинником: „Суспільство добробуту, –
твердив М. Бунге, – є результатом безперервної сукупної дії уряду і народу”
[27, с. 41]. У цьому питанні вчений цілком поділяв погляди і наслідував Дж. С.
Мілля [21].
Отже, у 70-90-ті рр. вчений прийшов до усвідомлення необхідності синтезу
абстрактно-аналітичного методу дослідження з історико-емпіричним, органічного
поєднання принципів ринкового лібералізму та ідей національного державництва. У
зрілих теоретичних поглядах М. Бунге виявляються ознаки ідейної спорідненості з
поглядами інших послідовників історичного напряму. Насамперед, йдеться про
визнання ролі неекономічних чинників розвитку суспільного господарства,
залучення до економічного аналізу соціології, права, психології, етики та інших
галузей суспільствознавства, морально-етичну інтерпретацію категорій політичної
економії, застосування суб’єктивно-психологічного методу дослідження.
Цей стислий огляд загальноекономічних поглядів Бунге був необхідний для того,
щоб уникнути однобічності та схематизму при розгляді його теорії грошей та
кредиту. Адже, як зауважив економіст на початку свого дисертаційного
дослідження, без правильного розуміння основних економічних начал і
спостереження лише зовнішньої сторони явищ, пов’язаних з кредитом, важко
звільнитись від мрійницьких гіпотез, фантастичних побудов та заскорузлих
забобонів минулого [30, с. 10].
Проблеми грошового обігу, розвитку кредиту, реформування державних фінансів,
системи оподаткування були центральними у колі наукових інтересів українського
економіста. Підкреслюючи вагомий творчий внесок М. Бунге в розробку
вищезгаданих питань, М. Туган-Барановський писав, що головний здобуток Бунге як
ученого – розробка теорії кредиту і грошового обігу [181, с. 853].
Загальна теорія грошей та погляди М. Бунге на розвиток кредитно-грошового обігу
були висвітлені у його докторській дисертації „Теорія кредиту” (1852).
Аналізуючи літературу з теорії кредиту, автор „намагався відкрити необхідний
логічний закон розвитку”, показати „як послідовно і логічно з одного напрямку
розвивався інший” [30, с. 182]. У книзі всебічно розглянуто історію та окремі
різновиди кредитних відносин, впровадження яких було надзвичайно вважливим для
розвитку ринкової економіки. Пізніше, у курсі „Поліційне право” (1873) [28], що
читався в Університеті Св. Володимира, професор Бунге подав критичний огляд
економічних доктрин. Принагідно автор дав оцінку поглядам представників різних
шкіл на обмін, гроші та кредит, висловив власний погляд на ці економічні
категорії. Теорія грошового обігу та питання розвитку кредитних відно
- Київ+380960830922