РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ У РИМСЬКОМУ ПРАВІ КОНЦЕПЦІЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ ЯК ОСНОВНОГО ПРИНЦИПУ ПРИВАТНОГО ПРАВА
2.1. Принцип справедливості як основний принцип римського права
Договірні відносини у Стародавньому Римі були тим засобом, за допомогою якого встановлювалися та закріплювалися господарські відносини, що сприяло подальшому розвиткові цих відносин відповідно до умов часу.
Римське приватне право завдяки діяльності римських преторів та впливу на їх світогляд грецької філософії стало замкнутою системою, що розвивається за рахунок власних джерел.
Римському класичному праві властивий високий рівень техніки викладу загальних норм поведінки, точність і лаконічність формулювань, якісність побудови та аргументації, а також практична спрямованість права, зумовлена його розвитком через здійснення судового захисту порушених прав, вирішення конкретних казусів. Non ex regula sumatur sed ex jure quod est regula fiat (не на основі загального правила належить встановлювати конкретну правомочність, але на основі конкретних правомочностей створюється загальне правило (D. 50,17,1)), а тому принципи права, як зазначається в літературі, виокремлювалися на основі аналізу множини конкретних справ76.
Протягом всієї історії людства змінювались і уявлення про право, з'являлося безліч нових теорій та суджень, але основи, закладені ще римськими юристами, особливо в такій галузі права, як цивільне право, хоча й у модернізованому вигляді, але збереглися.
Сучасний рівень розвитку людської цивілізації (світової спільності як глобальної макроцивілізаційної системи) потребує уніфікації нормативного регулювання на універсальному (всесвітньому) рівні77.
Слід зазначити, що багато інститутів римського права як своєрідне першоджерело постійно використовувалися і продовжують використовуватися при розробці цивільних кодексів та інших нормативно-правових актів і в інших країнах. Подібний вплив римського права на правові системи багатьох країн, сприйняття останніми найбільш важливих його принципів та інститутів, названий в юридичній літературі рецепцією римського права, значною мірою позначився на характерові і змісті цих систем, а також на визначенні самого поняття "право".
В історії європейської цивілізації розрізняють три елементи, які на неї вплинули - римський, християнський і германський. Ці ж фактори формували і право. Що стосується сфери приватного права, то християнство здійснило вплив переважно на сімейне право, германське - на земельне та спадкове, а римське на - зобов'язальне 78.
Римське зобов'язальне право є найбільш значним та досконалим правим спадком "точна розробка всіх існуючих відносин між загальними власниками товарів: купівлі і продажу послуг, позики, угод та інших зобов'язань"79. Через ці риси римське зобов'язальне право було включене до Цивільного кодексу Франції та до інших законодавств континентального типу.
Під цивільним правом розумілося власне римське право. Воно, з одного боку, не відокремлюється повністю від природного права або від права народів, з іншого - не всі його дотримуються, оскільки якщо додати що-небудь до загального права або скорочити його, то створюється якесь власне право, тобто цивільне (Д.1.1.6.).
Відповідно, цивільне право розвивається на підґрунті природного права і права народів, випливає з них, але не зводиться до них. Воно проектує на конкретну дійсність, у даному випадку на - римське суспільство, загальні принципи природного права і права народів.
На думку римських юристів, зокрема Ульпіана, природне право втілює вимоги справедливості і виражає основоположну ідею, згідно з якою право взагалі є справедливим за своєю суттю. Більше того, саме за природним правом всі народжуються вільними (Д.1.1.1.).
В античній традиції мораль та позитивне право об'єднувались однією загальною справедливістю. Для порівняння, інший грецький філософ по-іншому розглядає справедливість у праві. Аристотель основою управління суспільством вважає справедливість, а про право (і природне, і волевиявлене) говорить тільки як про політичне право, тобто таке, яке може існувати лише у державі (принцип владної забезпеченості)80. Тому як говорить Сократ, "законне" та "справедливе" - це одне і те ж саме. Таку ж ідею висловлює Аристотель: "Поняття справедливості, - пише він, - пов'язане з уявою про державу, тому що право, яке служить мірою справедливості, є регулюючою нормою політичного спілкування"81.
Право відрізняється від життя. Ця відмінність виявляється у тому, що умови місця, часу, соціального середовища не стільки осягаються у праві раціонально, скільки виражаються як цінності. Логічне визначення цих цінностей формує життєвий етос, що забезпечує добровільне виконання права. Таке поєднання справедливості і доцільності є дуже складним як у суто технічному сенсі, так і в сенсі впливу наявних соціальних умов. Тому завжди виникає проблема зв'язку природного і позитивного права як проблема розбіжності сутності та існування права82.
При розгляді римського права постає питання - чому принципи справедливості, розумності та добросовісності треба розглядати саме як принципи римського права.
Визнаючи вчення античних афінських філософів, римські юристи надавали перевагу вченням про природне право. Ідеї природного права у римських юристів перетворилися на принципи права.
Насамперед треба зазначити, що природне право під впливом стоїцизму у римських юристів виглядало як ідеальне право. Такий підхід дозволив римським юристам узгодити зміст позитивного права із правом ідеальним...ще один аспект використання римською юриспруденцією ідей природного права: усвідомлення того, що будь-яке право складає певну цілісність, пронизану загальними принципами83.
В результаті такого розуміння було створено систему, яка складалась із системи інститутів, була розроблена система принципів.
Згідно з давньогрецькою філософією "справедливість" була категорією не тільки моральною, але й політичною т