РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ ТА
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Матеріал та методи дослідження
Дослідження проводилися в інфекційному відділенні Центральної міської клінічної лікарні м.Києва в період підйому захворювання на Д, де на період 1991 - 2002 року обстежено 783 хворих на Д, які не отримали специфічного лікування.
При оцінці доцільності проведення специфічної терапії та визначення ступеню важкості Д ми використовували сучасну класифікацію захворювання, керуючись методичними рекомендаціями кафедри інфекційних хвороб НМУ "Тактика ведения больных дифтерией, ангинами, носителей коринебактерий дифтерии в условиях эпидемического роста заболеваемости дифтерией" (Киев, 1993). Згідно до цих рекомендацій необхідність проведення специфічної терапії та доза протидифтерійної сироватки визначається індивідуально з урахуванням клінічної форми, тяжкості стану хворого, вираженістю симптомів інтоксикації та наявністю, розповсюдженістю нальотів на слизових оболонках ротоглотки, носу, гортані. Ступінь тяжкості перебігу Д визначається не тільки ступенем виразності загальноінтоксикаційного синдрому в гострому періоді захворювання, але і динамікою основних клінічних проявів, наявності специфічних ускладнень як у ранньому, так і в пізньому термінах хвороби, виходів цих ускладнень. Наявність будь - якого ускладнення з боку серця, нервової системи і нирок, у які б терміни вони не виникали, виключає трактування тяжкості перебігу Д як легкого, навіть якщо симптоми інтоксикації і місцеві запальні зміни в ротоглотці в гострому періоді захворювання були мінімальними. При госпіталізації хворих в стаціонар в періоді ранньої реконвалесценції важко оцінити ступінь загального токсикозу та вираженість місцевих змін в розпалі хвороби. Це пояснюється тим, що при направленні хворого до стаціонару звичайно немає медичної документації, яка б допомогла лікарю приймального відділення визначитися з клінічною формою Д. В більшості випадків лікар орієнтується на інформацію, яку отримує від пацієнта, що є досить суб'єктивним. Саме тому у частини обстежених хворих вивчалась первинна медична документація (амбулаторні картки, історії хвороби з лор-стаціонару).
Вивчені нами групи виявлялись методом суцільного відбору за умови, що хворі не отримали специфічної терапії. Всіх хворих спостерігали та обстежували в динаміці, розпочинаючи з моменту госпіталізації до стаціонару. Треба наголосити, що при веденні таких хворих ми постійно зустрічалися з нестачею інформації. Дані, які були викладені в направленні в інфекційний стаціонар, не відповідали на низку питань стосовно того як починалося захворювання, які були об'єктивні дані на амбулаторному етапі, в лор-стаціонарі. При госпіталізації хворих ми покладалися лише на інформацію хворого, судити про справжні зміни в ротоглотці було неможливо. В подальшому для вирішення остаточного питання про тяжкість перебігу хвороби, наявності ускладнень залучали всю медичну документацію, яку міг дати хворий - аналізувалась медична документація, яка зберігається в поліклінічних відділеннях за місцем проживання, що віддзеркалювала перебіг хвороби при первинному звертанні до лікаря, медична документація з провізорних ангінозних відділень, де знаходились пацієнти до вступу в інфекційний стаціонар.
В зв'язку з тим, що співробітниками кафедри виконано декілька наукових робіт стосовно проблем Д на сучасному етапі, групу хворих, які отримали специфічну терапію, не створювали.
Хворим проводились такі дослідження:
1. Загальні клінічні аналізи крові та сечі.
2. Біохімічні дослідження, що включали показники функціонального стану клітин печінки, міокарду, нирок (АлАТ, АсАТ, КФК, ЛДГ, сечовина, креатинін). Дослідження проводились методом ферментного аналізу на біохімічному аналізаторі "Express-550" фірми Ciba-Corning (Велика Британія).
3. При вступі хворих до стаціонару проводилось трьохразове бактеріологічне дослідження секрету слизової оболонки ротоглотки та носа відповідно методик, викладених у наказі МОЗ СРСР №450 від 2 квітня 1986 року "О мерах по предупреждению заболеваемости дифтерией", з використанням кров'яного телуритового агару для виділення C.D. з наступним виявленням токсигенності виділеної культури реакцією дифузійної преципітації в агарі, а також чутливості до антибіотиків методом дифузії в агар з використанням паперових дисків.
Повторне бактеріологічне дослідження для контролю проведеної санації
проводилось двічі, через 2 та 3 доби після закінчення антибактеріального
лікування.
4. Всім госпіталізованим хворим проводилось одноразове бактеріологічне обстеження на наявність і характер супутньої мікрофлори ротоглотки та носа. Третя та четверта ступені росту розцінювалася як свідчення етіологічної ролі саме цього збудника.
5. Гуморальний антитоксичний імунітет визначали в реакції пасивної гемаглютинації (РПГА). Кількість протидифтерійних антитоксичних антитіл визначалось мікрометодом з використанням еритроцитарного діагностикума, який виготовляється підприємством медичних біологічних препаратів "Биомед" ім.І.І.Мечникова. Кров для дослідження брали в момент вступу хворих в стаціонар та вдруге з інтервалом в 10-14 днів. В зв'язку з тим, що обстежені хворі не отримували специфічної терапії протидифтерійною сироваткою, зростання титру антитоксичних антитіл можна вважати природним.
6. Всім хворим проводилось динамічне електрокардіографічне дослідження двічі на тиждень, при необхідності - частіше. Якщо цього потребувала клінічна ситуація, хворим проводилась фонокардіографія, ехокардографія, рентгенографія органів грудної клітини.
7. При вступі до стаціонару всі хворі оглядалися оториноларінгологом, в подальшому - кардіологом, при необхідності - невропатологом.
Оцінку вірогідності різниці отриманих даних проводили з використанням критерія Стьюдента. Обчислення проводились на персональному IBM сумісному комп'ютері по відповідним програмам.
2.2. Загальна характеристика обстежених хворих
Всі хв
- Київ+380960830922