РОЗДІЛ 2. ВІХИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ГНАТА ХОТКЕВИЧА
2. 1. Перший Харківський період: формування громадського та творчого світогляду митця
Кінець ХІХ ст. був періодом визрівання кризових явищ в Російській імперії, жорстока асиміляція поневолених народів стимулювала пробудження національної свідомості, виникнення національного руху. Просвітницька діяльність, як реакція на задоволення освітніх та культурницьких потреб українців, містила в собі потенціал перетворення в національно-визвольний рух. На початку ХХ ст. виявом згаданої закономірності було зародження осередку руху - товариств "Просвіта" у Катеринославі, Одесі, Чернігові, Миколаєві та Києві; до організації осередків долучилися такі видатні особистості, як Борис Грінченко, Микола Аркас, Михайло Коцюбинський, Олександр Колесса та багато інших. Творча інтелігенція не могла стояти осторонь історично зумовленої важливої справи, висока громадянська свідомість сприяла утворенню націоналістичних джерел. Гнат Хоткевич належав до активних і яскравих особистостей у цьому складному і напруженому процесі національного життя, постійно прагнув бути у центрі цих подій, зробити якомога більше для пробудження національної свідомості, остаточної перемоги національної ідеї, яка була головним стимулюючим чинником його виходу на політичну арену. Уся подвижницька праця митця здійснювалася у загальноукраїнському просвітницькому русі і тісно пов`язана з ним.
Першорядним зацікавленням на початковому етапі творчої діяльності Г. Хоткевича був театр. Після Валуєвського циркуляру, Емського указу та інших постанов політичної верхівки імперії, завдяки символічній взаємодії, ігровій формі, власне театр став ареною, на якій проголошувалися національно-культурні, естетичні та соціальні ідеї, чинником національного самоусвідомлення та самоствердження. "Українська сцена, - писала у ті часи преса, - була єдиним місцем, відки так-сяк свобідно могло відзивати ся українське слово" [246, 80]. Таким чином історично склалися умови щодо побутування етнографічно-побутового театру, "театру про народ і для народу, театру, який вийшов із народу, в якому поєдналися побут, обряди, гра, етнографізм, "балаганність" тощо, а не тільки принципи "перетворення" та "діяння", найбільш соціально заангажованої мистецької системи" [215, 64].
Набуття мистецького досвіду Гнатом Хоткевичем було пов'язане із суттєвими традиціями Харківського1 театрального життя як частини культури України. Український побутовий театр 90-х років ХІХ ст. продовжував "культивувати народництво з окрасою романтизму і сентименталізму" [30, 391]. У 1880-х рр. за ініціативою Марка Кропивницького було створено окрему українську театральну трупу; під керівництвом Михайла Старицького працювали три брати - Микола Садовський, Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий. Колектив увінчували Марія Заньковецька та Ганна Затиркевич. Репертуар складався з творів М. Старицького, М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого. З діяльністю цього колективу в Україні пов`язані реалістичні тенденції, засновані в російському театрі Михайлом Щєпкіним. Це був новий "рух", що виник на противагу тенденції натуралізму і "чистій театральності" та розгортав принципи вчення Костянтина Станіславського [Алєксєєва] про злиття актора і образу у процесі "переживання".
Інтелектуальна та мистецька атмосфера Харкова кінця ХІХ - початку ХХ ст. вплинула на формування світогляду Гната Хоткевича. З дитинства інтуїтивно відчував він магічну силу театру. В автобіографії митець згадував про художні "вистави" - розповіді хлопчакам з с. Дергачі. У спогадах, написаних автором для Літературно-Історичного музею, читаємо, що в цей час у Гната Хоткевича "зародилося й бажання... давати вистави для села. Сталося це, оскільки можу думати, або в 1894, або в 1895 році" [3, 19]. Діяльність Гната Хоткевича вже на початках можна охарактеризувати як активну та багатогранну. "Перекладацька і режисерська" практика Гната Хоткевича, доповнена уроками читання і письма, у дитинстві стимулювалася прагненням збагатити інтелектуальний запас друзів. Як згадував митець, до перших перекладів належала "Майська ніч" Миколи Гоголя [3; 1, зв.].
Під час навчання в реальній школі, він захопився театром, при можливості відвідував вистави, з цікавістю спостерігав за грою артистів, та намагався перекладати і писати драми. Зокрема, варто зазначити, що його перша п`єса "Йом-Кіпур" (1898), побудована на основі однойменного оповідання Володимира Короленка, відтворювала картини життя українського села.
Початком театральної діяльності майбутнього "лідера культурного руху у Харкові" [153, 1026] можна вважати 1895 р. Закінчивши реальну школу і Харківський технологічний інститут (1900 р.), Г. Хоткевич деякий час працював інженером-технологом на Харківсько-Миколаївській залізниці. Організація акторських колективів й гра у студентських трупах сприяла формуванню акторських навиків та режисерських принципів. Щодо вдачі митця, то у спогадах і біографічних дослідженнях зазначається про формування у цей час таких рис як принциповість, наполегливість, вимогливість до себе і до оточення. Юнацький абсолютизм, у якому проглядаються риси зрілого митця, спонукав до активних творчих спроб та переосмислення "класичного надбання".
"Випробувати свій хист на професійній сцені" [21, 42] Гнат Хоткевич також вирішив у 1899 р. Організацію аматорського театру у Печенігах (1900), створення митцем студентського драматичного гуртка у Харкові, вистави його на Харківщині та Полтавщині митець вважав новим етапом у своїй театральній діяльності. Виступи у пресі [238] свідчать про глибоку стурбованість Г. Хоткевичем мистецьким рівнем театральних труп та їх репертуаром. В цей час з'явився збiрник його вiршiв "Поезiя в прозi" (1902), який став провiсником змiн, спробою знайти себе в новому амплуа2.
Нові зацікавлення виявилися у створенні робітничого театру зі службовців заводу сільськогосподарських машин ім. Гельферік-Саде та Мельгозе у 1901 р. (до них згодом долучилися працівники паровозобу