РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ АНСАМБЛЕВОГО ВИКОНАВСТВА
2.1. Традиції колективного музикування в Україні як підгрунтя народного інструментального ансамблю
Традиції українського народно-інструментального ансамблю, який сьогодні став невід'ємною складовою частиною духовного життя України, сягають глибоким корінням у багату своїми здобутками духовну культуру праукраїнців палеолітичної доби. У дослідженні первісного мистецтва України важливу роль відводимо археології як первісній ланці в дослідженні історичних питань, яка дає змогу ще до появи письмових джерел, малюнків, фресок на стінах храмів простежити формування перших форм музичного мистецтва.
Зокрема, на Мізинській стоянці в Україні вченими-археологами знайдено набір предметів (кісток мамонта), що своєю будовою та призначенням нагадують музичні інструменти (ударні). "Пользовались ими, должно быть, одновременно. Число участников такого музыкального ансамбля не меньше шести-семи человек. Разместившись возле дома (перетаскивать кости было делом нелегким), колектив исполнителей "играл" перед всем населением поселка, принимавшего, вероятно, со своей стороны участие в определенных игровых церемониях", - описує цілий комплекс палеолітичних кісток мамонта у своєму дослідженні російський музикознавець С.Бібіков, вказуючи на їх приналежність "к древнейшим ударным инструментам" та одночасне, спільне використання [31, с. 13]. Гру ударних і духових інструментів під час справлянь магічних обрядів засвідчують також предметні знахідки археологічних розкопок. Зокрема, на стоянках Подністров'я відкриті чотири флейти, одна з яких має шість отворів (Молодове V).
Тому можна зробити висновок, що вже у первісному мистецтві знаходимо приклади сумісного інструментального музикування, яке представлене неоднорідними ансамблями (ударні та духові). Поєднання різних за способом добування та джерелом звуку інструментів засвідчує про створення певних засад колективного музикування на ранньому етапі становлення музичного мистецтва.
Формування традицій ансамблевої гри на народних інструментах в Україні пов'язане із їх роллю у повсякденному трудовому житті, в обрядах, у побуті, де вона використовувалась як музика обрядово-ритуальної дії та як сигнальна музика, або, як іще її називають, "церемоніальна" (наприклад, на прийомах високопоставлених осіб, при підписанні мирних угод, на святкових парадах і т.ін.). До обрядово-ритуальної музики можна віднести весільні інструменталь- ні мелодії, в основі яких - традиційні наспіви типу ладкань, а також похідна музика, марші, що супроводять весільні процесії і награвання. Ось як це описує М.Грінченко: "Ціла низка інструментальних мелодій супроводить народне весілля: тут і марші, які зустрічаються при різних весільних походах, тут і скрипкова мелодія, що награється при прощанні молодої, вітальні мелодії гостям "на день добрий", чи інструментальне сповіщення перед хатою молодої, коли до неї приходить молодий зі своїм походом" [78, с. 56]. Раніше виконавців-інструменталістів називали "музиками": "Весільний поїзд з голосними піснями й музиками швидко проноситься по сільських вулицях, привертаючи до себе увагу" [344, с. 97].
Окрім весільного, гра інструментальних ансамблів використовувалась і у поховальному обряді. З давніх часів жителі Карпат звуками трембіти інформували про народження або смерть людини, повернення з полонини пастухів, про якісь важливі події. "Інструментальна музика супроводжувала і короткий "весільний ритуал" у рамках похоронного обряду - "весілля з мертвим", - який у Буковинських горах чинили, коли ховали неодруженого", - зазначає І.Мацієвський [197, с. 12]. На похорон використовувалося від одного до 4-х інструментів (дует дідиків, флояра, трембіта). І до сьогодні на Гуцуль- щині, в інших регіонах України різдвяні колядки та щедрівки супроводжуються інструментальним супроводом: скрипка, бас, цимбали та бубон. Традиційними були при колядуванні дзвоники, роги і трембіти.
Із загальним розвитком людства удосконалювались і примітивні інструменти, що, в свою чергу, спонукало до їх активного використання в ансамблевій грі, сприяло зросту виконавської майстерності. Спочатку гра проводилась на однакових інструментах. З розширенням звукового діапазону виникла потреба у доборі інструментів, різних за тембром та розмірами. Поєднання струнних, духових та ударних інструментів у єдиний колектив, що засвідчує високий виконавський рівень інструментальних ансамблів, стало характерною особливістю інструментального музикування східних слов'ян, зокрема українців, періоду Київської Русі. "И сказал один из бесов, которого называли Христом: "Возьмите сопели, бубны и гусли и играйте, пусть нам Исакий спляшет". И грянули бесы в сопели и в гусли и в бубны," - розповідає автор "Повісті минулих літ" (ХІ-ХІІ ст.) [252]. У Єрмолінському літопису (XV ст.) є згадки про інструментальний ансамбль у війську князя Святослава: "музыканты заиграли "в бубны и в трубы, и в сопели". У тому ж бою згадуєть- ся інший склад ансамблю: "играли "в накры, в арганы, и в трубы, и в сурмы, и в посвыстели", - описує автор Тверського літопису (XVI ст.) [51, с. 246].
Одна з найпоширеніших функцій ансамблевої інструментальної музики представленного періоду (ХІ-ХVІ ст.) - це її використання у музичному побуті народу. Прикладом використання інструментальної ансамблевої музики для супроводу танців є зображення на мініатюрі Радзивілівського літопису ХІ ст. дуету музикантів, що грають на дудці і волинці [51, с. 106-162; 243-279].
Сприятливі умови для розвитку інструментальних традицій слов'янських племен були створені в період становлення та розквіту першої серед східнослов'янських цивілізацій держави Київська Русь. Утворення та активне функціонування могутньої, економічно і культурно розвиненої, шанованої серед країн середньовічної Європи Київської Русі мало велике історичне та культурно-духовне значення для слов'янських народів. Особливу роль у розвитку українськ