Вы здесь

Хімічний склад океанічної води пермського періоду за результатами дослідження включень у галіті морських евапоритів Центрально- та Східноєвропейського басейнів

Автор: 
Вовнюк Сергій Вікторович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U001169
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА ОБРАНИХ ЕВАПОРИТОВИХ БАСЕЙНІВ І УМОВИ УТВОРЕННЯ ДОСЛІДЖУВАНИХ СОЛЕЙ
Основна частина викладених у дисертаційній роботі даних базується на результатах дослідження солей Центральноєвропейського та Східноєвропейського пермських евапоритових басейнів. Наведений у розділі опис геології цих басейнів складений за літературними даними, в першу чергу узагальнюючими роботами М. А. Жаркова, Г. А. Мерзлякова, С. М. Кореневського, Д. П. Хрущова, Е. О. Висоцького, Н. М. Джинорідзе [19, 28, 38, 39, 43, 48, 59, 60], та інших відомих дослідників.
Численні геохімічні дослідження свідчать про морське походження солей басейнів. Висновок про це зроблено, зокрема, у результаті вивчення хімічного складу флюїдних включень у галіті [34, 75, 76, 101] ізотопного складу сульфатних сірки та кисню а також вмісту брому у галіті як у Центральноєвропейському [64, 68 - 70, 134] так і у Східноєвропейському [21, 124] басейнах.
2.1 Центральноєвропейський басейн
Відклади Центральноєвропейського басейну встановлені на площі більше 700 тис. км2 від Британських островів до Литви та під Північним морем [28, 127] (рис. 2.1). Основна частина соленосних серій приурочена до відкладів пізньопермської епохи (цехштейн), але є вони і в ранньопермських осадових товщах (червоний лежень) [43]. Відклади червоного лежня виповнюють прогини та глибокі западини. Вони характеризуються складною будовою, а їхня потужність становить у
Рис 2.1 Схема розповсюдження цехштейнових відкладів у Центральній Європі [28]
1 - границі розповсюдження цехштейнових відкладів; 2 - границі западин ( І - Польсько-Литовська, ІІ - Центральнопольська, ІІІ - Північносхідногерманська, ІV - Альтамаркська, V - Субгерцинська, VІ - Везерська, VІІ - Тюринзька, VІІІ - Верра-Фульда, ІХ - Франконська, Х - Нижньорейнська, ХІ - Північногерманська, ХІІ - Данська, ХІІІ - Східноанглійська, ХІV - Солуей-Фертська, ХV - Менкс-Фернеська); 3 - площі, вкриті відкладами цехштейну; 4 - валоподібні підніття у Північному морі.
середньому 500-750 м, досягаючи у найбільш занурених частинах понад
1500 м.
Цехштейнові соленосні відклади накопичувались в останні 5-7 млн. років пермі [106]. Вони виповнюють єдину зону Середньоєвропейського прогину, а також поширені у Нижньорейнській, Везерській, Субгерцинській, Тюринзькій, Верра-Фульда та Франконській западинах та в Англії в межах Солуей-Фертської та Менкс-Фернеської западин. Потужність цехштейнових соленосних відкладів у Центральнопольській та Північносхідногерманській западинах досягає 1000-1500 м. У західному напрямку вона ще збільшується, але оцінювати її значення складно, оскільки там поширені соляні куполи та діапіри. В напрямку на південь та південний захід потужність цехштейно-вих відкладів зменшуєть-ся до 600-800 м. Досліджені нами розрізи знаходяться в межах Центральнопольської та Польсько-Литовської западин (Рис 2.2, див рис. 2.1).
Цехштейнові відклади поділяють на п'ять частин або серій: цехштейн 1 (серія Верра), цехштейн 2 (серія Стасфурт), цехштейн 3 (серія Ляйне), цехштейн 4 (серія Аллер), цехштейн 5 (серія Оре) [111, 118, 137] (рис. 2.3). Всі ці підрозділи виділені на основі циклічності соленосних відкладів. Кожен цикл цехштейну розпочинається з теригенних порід, вище залягають карбонатні та сульфатні (ангідритові) породи, іх перекриває соляна товща, представлена кам'яною та калійними солями, цикл закінчується верхніми або покривними ангідритами. Таким чином, у розрізі цехштейнових відкладів Центральноєвропейського басейну виділяється п'ять соленосних товщ, котрі названі відповідно до циклів: Верра, Стасфурт, Ляйне, Аллер та Оре.
Верра. Соляні товщі серії Верра поширені тільки по краях басейну в межах таких западин: Верра-Фульда, Франконської, Тюринзької, Нижньорейнської, Везерської, Данської, Центральнопольської та Польсько-Литовської. У
Рис. 2.2 Положення досліджених розрізів цехштейну. Цифрами позначено свердловини: 1 - Здрада(Zd) ІГ-3,- 6,- 8; 2 - Мєрошино(M) ІГ-5; 3 - Цетнєво(C) ІГ-1; 4 - Криніца Морска ІГ-1; 5 - Рокіта ІГ-1; 6 - Вижиск (Wy) ІГ-1; 7 - Гожув(Go) ІГ-1; 8 - Сьрода(Sr) ІГ-1; 9 - Лєлєхув(Le) ІГ-4; 10 - Пшиборув(Prz) ІГ-3; 11 - С(S)-487; 12 - Слава(Sl) ІГ-1; 13 - Сецеюв П-5; 14 - Поддубная-4, 15 - Алєксандровская-1, 16 - Гусєвская-3, 17 - соляний купол Клодава.
центральних частинах басейну переважають сульфатні та сульфатно-карбонатні відклади з прошарками кам'яної солі невеликої потужності. Характер-ною для відкладів серії Верра є наявність ангідритових валів, що прослідковуються смугою північніше областей соленагро-мадження у западинах Нижньорейнській, Тюринзькій, Верра-Фульда. Калійні солі у складі серії Верра наявні у западинах Верра-Фульда, Нижньорейнській та Польсько-Литовській. У першій з них вони утворюють калійні пласти Тюринген та Гессен, кожен з яких складається з декількох шарів калійних солей змішаного складу, розділених шарами кам'яної солі, хартзальцу (сильвін з ангідритом та/або кізеритом, полігалітом та галітом) та галопелітовими породами.
Сумарна потужність соленосної товщі нижнього циклу цехштейну в западині Верра-Фульда в басейні р. Верра складає 250-300 м.У напрямку

Рис 2.3 Схематичний розріз цехштейну у Центральнопольській западині [28], на якому позначено досліджені інтервали
1 - галіт, 2 - ангідрит, 3 - соленосна глина, 4 - калійні солі, 5 - доломіт, 6 - вапняк, 7 - сланець, 8 - пісковик. Інтервали, в яких нами досліджено: 9 - вміст брому в галіті, 10 - ізотопний склад сульфатних сірки та кисню, 11 - склад розчинів включень у седиментаційному галіті.
на схід та північ потужність солей скорочується до повного їх виклинювання. Калійні пласти є тільки у внутрішній зоні западини Верра-Фульда, до її країв вони заміщуються кам'яною сіллю. У сусідніх западинах розріз серії практично не змінюється, тільки за рахунок меншої кількості солей скорочується потужність. У Нижньорейнській западині видима потужність соленосної товщі досягає 350 м. На території Північносхідногерманської за