РОЗДІЛ 2
УТВОРЕННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОГО ПРИКОРДОННОГО ДУКАТУ
У ТАВРИЦІ ТА ЙОГО ВІЙСЬКОВО-ІНЖЕНЕРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
В VI ст.
2.1. Херсон - головний форпост Ромейської держави у Північному Причорномор'ї в кінці IV - на початку VII ст.
Кримський півострів увійшов до сфери інтересів Візантії у 395 р. [161, 334-336], коли відбувся остаточний розподіл єдиної Римської держави на Західну та Східну (Візантійську) імперії. Завдяки опорним пунктам у Тавриці візантійці, які проголосили себе політичними правонаступниками Риму [191, 38-39], могли вести стратегічну розвідку в євразійських степах; їхній уряд, спостерігаючи за пересуваннями кочових народів на півночі, зміг проводити дипломатичну роботу з владною верхівкою цих племен, не допускаючи нових нападів. Окрім того, той, хто володів Таврикою, контролював Чорне та Азовське моря, протоки і гавані, а також міг активно боротися з піратством. На думку Г. Острогорського, "збереження в тих краях [Північному Причорномор'ї - О.В.] своєї присутності для Візантії було справою надзвичайної ваги" [217, 68], а О. Герцен вважає, що Кримський півострів був північним піком європейських володінь Візантії [127, 11], який дозволяв у рамках великої стратегії контролювати все Чорне море.
2.1.1. Утворення Тавроскіфської епархії в Криму в кінці IV ст. Перехід Херсона у підпорядкування Візантії. Завдяки винятковому географічному розташуванню Кримський півострів викликaв підвищену увагу правителів Римської імперії задовго до її поділу на дві держави. Римська адміністрація до останнього намагалася утримати за собою найважливіші опорні пункти у Тавриці. Частини римської армії дислокувались у Херсонесі, Хараксі, Балаклаві [208, 137-138], можливо, на перевалі Гурзуфське сідло [147, 49-53; 202, 60-61], на Боспорі [76, 565-567], а також на городищах Усть-Альма та Альма-Кермен [155, 122-126] (див. Додаток Б).
Римські військові приділяли велику увагу інженерному захисту контрольованої території. Була зведена низка укріплень на ближніх підступах до Херсонеса: на висотах Козацькій, Ай-Ільяс, Безіменній, на плато Сапун-гори, та поблизу Балаклавської бухти [153, 35-36; 155, 94-121; 177, 285; 208, 137-138]. Ці укріплення надійно прикрили Херсонес від нападів з північно-східного, східного та південно-східного напрямків. У самому місті також велося оборонне будівництво: у 250 р. було заново споруджене офіцерське приміщення (scholae principalium) у цитаделі [155, 57-59]*; побудовано укріплення, що захищали гавань у Карантинній бухті; біля основного оборонного рубежу зведено передову бойову стіну та викладено плитами міжстінний простір [70, 20-21; 186, 415].
Зауважимо, що римські укріплення в Тавриці були розосереджені на значній відстані одні від одних. Вони нічим не нагадували потужний військово-інженерний рубіж (limes) [251, 11], який будувався римлянами на Дунаї, в Британії, Германії, Сирії та інших провінціях Імперії. Саме через значну розкиданість опорних пунктів римляни не змогли чинити опору готам, які в III ст. увірвалися на Кримський півострів [78, 170-175; 201, 68-69], та втратили майже всі укріплення. Херсонес залишився єдиним опорним пунктом Імперії у Північному Причорномор'ї, який давав можливість контролювати пересування "варварів" на суходолі.
У 322 р. херсонесити разом з римлянами брали участь у бойових діях проти "варварів" на Дунаї, за що імператор Константин I надав херсонеському гарнізону 1000 продовольчих пайків та матеріали, необхідні для виробництва бойових метальних машин типу баліст [24, 253-255] (див. Додаток Б). Протягом всього IV ст. місто контролювалося римською адміністрацією, причому цивільними справами керувала префектура Сходу [256, 137], а військовими - військовий магістр Фракії (magister militum per Thracias).
Наприкінці IV ст. у степах Північного Причорномор'я з'явилася нова сила - гунни. [76, 691-692; 107, 81-82]. Над Херсонесом нависла загроза захоплення та знищення. У зв'язку з цим римська адміністрація вдалася до заходів, які суттєво посилили обороноздатність міста: за наказом імператора Валента (364-378) до Херсонеса прибула військова частина [254, 855], якою командував воєначальник Феона [14, 1270; 152, 72; 309, 18]. У цей же час (392-393 рр. [155, 197]) військовий трибун Флавій Віт провів подальший етап робіт з удосконалення оборонних споруд міста [45, 74; 155, 197-198, 205]. Крім того, імператори Феодосій I (379-395) та Аркадій (395-408) надали Херсонесу потужну фінансову підтримку. Про це свідчить велика кількість монет обох правителів (відповідно 513 та 292 екземпляри) [44, 39-40], знайдена в руїнах міста.
Зауважимо, що в епіграфічній пам'ятці вказується на те, що трибун (tribunus militum) Флавій Віт підпорядковувався "вельможному коміту" Євферію [45, 74]. Британський дослідник Р. Томлін стверджує, що у IV ст. військовослужбовці у званні коміта призначалися командувати мобільними з'єднаннями на окремих ділянках кордонів Імперії [267, 253], зокрема у Північній Африці. Там кордони ділилися на сектори, за які відповідали praepositi limitis ("намісники кордонів"). Ці намісники, у свою чергу, підпорядковувалися комітам. Подібної думки дотримується А. Чекалова, яка вважає, що військові коміти (comes rei militaris) командували армійськими угрупованнями [293, 509], розміщеними в окремих прикордонних провінціях Римської імперії. Особливий статус цих провінцій підкреслювався тим, що ранг коміта був значно вищим, ніж ранг дукса - начальника звичайного прикордонного округу (див. Додаток Б).
Концентрація наприкінці IV ст. у Херсонесі регулярного угруповання на чолі з трибунами та комітом, успішні військово-інженерні заходи, а також потужна фінансова підтримка з боку центрального уряду свідчать про значне підвищення статусу міста як головного північного форпосту Імперії. Можемо стверджувати, що Херсонес та його адміністративна округа в останній третині IV ст. перетворилися на прикордонну провінцію Римської імперії з особливим статусом (див. Додаток Б, картосхема 1) [119, 64]. На користь цієї версі