Ви є тут

Лісостепові полісся Правобережної України: структура, класифікація, раціональне використання.

Автор: 
Чиж Ольга Петрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U001445
129 грн
Додати в кошик

Вміст

розділ 2, 2.1).
Подільські полісся приурочені або до долин Південного Бугу та його приток, або
до прадавніх долин стоку льодовикових вод (Летичівське Полісся). Хоча
Подільські полісся розташовані компактно в межах центральної частини лісостепу,
кожне з них має свої характерні ознаки.
Л е т и ч і в с ь к е П о л і с с я територіально відповідає Летичівській
низовині, унікальна природа якої давно детально досліджена й описана. Тут
широке розповсюдження піщаних відкладів й достатнє, навіть дещо надмірне,
зволоження сприяло проникненню сюди лучно-широколисто-лісових ландшафтів
поліського типу. Фон ґрунтового покриву створюють сірі й ясно-сірі лісові
ґрунти, у межах зандрових ділянок – дерново-підзолисті ґрунти, у заплавах –
торфовища. Ці ґрунти малородючі, а тому лише 47 відсотків Летичівської низовини
розорано. Зате добре збереглися (16-18%) грабово-дубові ліси сугрудкового й
субірного типів. Часто зустрічаються також посадки сосни та ялини. Багато
долинних мезофільних лук (7%) і боліт близько 4 відсотків території.
П р и б у з ь к е й Д е с е н с ь к е п о л і с с я, майже зливаючись,
утворюють один масив. Це добре відомий, зокрема вінничанам, район Побужжя між
селами Коло-Михайлівкою-Сосонкою-Медвідкою і далі уверх за течією Південного
Бугу до села Іванова, а по Десенці від села Сиваківці до міста Турбів.
Широкі заболочені заплави Південного Бугу та його лівої притоки Десенки, піщані
з дюнами тераси з невеликими озерами і болотами були зайняті у минулому
зарослями чорної вільхи (вільшняками) й сосновими борами. Під ними, як і в
межах Летичівського Полісся характерні ясно-сірі лісові й дерново-підзолисті
ґрунти, в западинах лучні перезволожені ґрунти. Болота займають 27% території.
В подальшому людина вирубала праліси і замість них були насаджені дуб і сосна,
частково ялина.
Збереглися тут й трав’яні рослини, які зовсім не характерні для Лісостепу і за
межами Прибузького Полісся більше ніде не трапляються. Це рослини північної
флори: півники сибірські (Iris sibirika L), гвоздика розкішна (Dianthus
campestris MB), валеріана висока (Vsleriana exaltata Mikan) і стародуб
широколистий та пруський (Laserpitium latifolium L pruthenikul). Та найбільш
характерними елементами поліської флори є пухнаста береза (Betula pubescens
Ehrh), часто трапляється грушанка однобока (Pyrola aecunda L), кам’яниця
(Zosteral) і верес (Calluna Salisb).
C о б с ь к е П о л і с с я займає нижню частину долини річки Соб лівої притоки
Південного Бугу. У порівняні з Прибузьким і Десенським поліссями, його
ландшафтна структура не така різноманітна. Тут немає значних ділянок терасових
боліт, озер, вільшняків та хвойно-широколистих лісів. Домінують широка, зайнята
ставками й сильно зоболочена заплава та борова тераса, що вузькою смугою
тягнеться вздовж лівого берега річки Соб. Майже усі ділянки пісків закріплені
штучними посадками сосни звичайної та берези бородавчатої. Ландшафтна структура
Собського полісся детально представлена на картосхемах в працях В.М. Чехнія
[239].
1.3.3. Придніпровські й Лівобережні полісся
П р и д н і п р о в с ь к і п о л і с с я об’єднують групу Лісостепових полісь,
розташованих безпосередньо в долині Дніпра й нижніх течіях його приток, що
приурочені до їх заплав і першої надзаплавної тераси. На правобережжі до таких
відносяться Стугненське Полісся, Ірдинські болота, Середньросавське,
Нижньороське та інші полісся; на лівобережжі – Бортицьке, Нижньотрубізьке,
Нижньосупойське, Козацьке, Сульзько-Оржицьке та інші полісся.
Як і Подільські, Придніпровські полісся теж розташовані компактно в долині
Дніпра, але нижчі абсолютні відмітки та генезис значно вплинули на властивості
природних компонентів та особливості ландшафтної структури. Для Придніпровських
полісь закономірним є своєрідне чергування двох типів місцевостей – заплавного
й надзаплавно-терасового (переважно першої тераси – піщано-борової). Більш
яскраво вони представлені на лівобережжі. Генетично – заплавні й піщано-борові
ландшафти тісно взаємопов’язані між собою, хоча й відрізняються за віком та
структурою. На лівобережжі Дніпра ці ландшафтні комплекси ніби взаємо
проникають один в одного, утворюючи своєрідне й притаманне лише Придніпров’ю
мереживо із заплавних лук, боліт, води та ділянок піску й борів. Заплава –
широкою, іноді до 12 км, смугою простягається вздовж Дніпра. Борова тераса
розповсюджена окремими масивами, що розділені між собою пониженнями стародавніх
річищ заплавного типу.
Правобережна заплава Дніпра дещо інша. Тут помітну роль у її формуванні мають
конуси виносу балок, ярів та розсипів порід корінного берегу. Ділянки
центральної та притерасової заплав часто формують складне поєднання, котре не
завжди відповідає загальновизнаній схемі будови заплави. Так, ділянки
притерасної заплави часто розташовані між розділеними масивами борової тераси
або у підніжжі високої лесової тераси.
Немає потреби давати більш детальну характеристику кожного з Придніпровських
полісь. Загальні особливості природи Придніпровських полісь відомі за
Конче-Заспою [128]; окремі фрагменти покажемо на прикладі Черкаського бору та
Ірдинських боліт.
Черкаський бір приурочений до першої дюнної (горбистої) надзаплавної тераси
Дніпра в околицях м. Черкаси. Найбільш чітко борова тераса виражена між
долинами річок Рось та Вільшанка поблизу сіл Байбузи та Софіївка. Тут вона має
хвилясту поверхню, де відносна висота піщаних горбів змінюється від 5 до 20 м,
покрита дерново-підзолистими і дерново-слабкопідзолистими ґрунтами. Ці ґрунти
сформувались на однотипних за складом пісках й відрізняються значною
кислотністю. Разом з тим, борова тераса