РОЗДІЛ 2
УМОВИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Природно-кліматичні умови Лісостепу України
Дослідження по вивченню впливу різновидової заміни за роками використання бобових компонентів в травостоях у північному Лісостепу України проводяться з 2000 року в дослідному господарстві "Чабани". Ця територія розташована у північній частині Правобережного Лісостепу, яка межує на півночі з Поліссям, а південна її межа проходить по лінії Хмельницький - Хмільник - Калинівка - Погребище - Володарка - Біла Церква - Миронівка і далі на північний схід від Ржищева.
Зона Лісостепу, до складу якої входить і її більш волога північна частина, займає 20,9 млн.га, або 34,2% всієї площі України [221]. Пролягає вона широкою смугою (250-300 км) з Південного Заходу на Північний Схід більш як на 1000 км: від передгір'я Карпат до кордону з Росією.
До складу Лісостепової зони входять Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Полтавська області, південна частина Львівської, Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей, північна - Одеської, східна - Івано-Франківської, північно-східна - Харківської областей, майже вся Чернівецька область, за винятком невеликої її західної частини, яка відноситься до Гірськокарпацької зони [10].
Рельєф лівобережного і значної частини правобережного Лісостепу рівнинний або слабохвилястий. Значну територію займають дніпровські тераси висотою 120-130 м над рівнем моря. У західній правобережній частині зони, яка розташована у передгір'ї Карпат, на Волинсько-Подільському, а далі на схід і на Придніпровському плато, - рельєф підвищений (150-473 м н. р. м.) з добре розвиненою річковою та яружно-балковою мережею.
Клімат зони помірно континентальний [174]. Середньорічна температура 7-80С. Найбільш низькі середні січневі температури спостерігаються у Східному Лісостепу - -7,-80С; на захід вони підвищуються до - -40,-60С. Абсолютний мінімум на сході Лісостепу досягає -410С. Сніговий покрив з'являється 15-25 листопада, а сходить у кінці березня; висота його не перевищує 20-30 см. У зимовий період нерідко бувають відлиги, коли температура повітря підвищується до 7-80С, а в західних районах до 10-120С. При перепадах температур від позитивних до від'ємних, утворюється льодова кірка. Як правило, перші приморозки на сході припадають на другу декаду жовтня, останні - на кінець квітня - початок травня, безморозний період на більшій частині території складає 160-170 днів, а південних і західних районах - 180. Сума активних температур (вище +100С) у Північному Лісостепу складає 2500-26000С. Найбільш теплий місяць - липень. У західній зоні середня температура його 18-190С, на сході - 19-210С. Максимальні температури досягають 36-410С.
Сумарна сонячна радіація за рік складає 90-95 ккал/см2 (3838,5-4051,8 МДж/м2), а на долю сумарної ФАР (фотосинтетичної активної радіації) за період вегетації з температурою повітря вище +50С припадає 39 ккал/см2 (1683,4 МДж\м2).
Ґрунтовий покрив Лісостепу характеризується великою неоднорідністю. Найбільш поширені типові чорноземи, які, як вказують багато авторів [54, 113, 73], сформувалися тут під впливом природної трав'яної степової рослинності. В аналогічних геоморфологічних умовах, але розташованих здебільшого у північній частині Лісостепу, яка часто виділяється у самостійну широколистолісову зону [113], а також скрізь по балках, досить широко представлені сірі лісові ґрунти - сірі і світло-сірі. Їх В.В.Докучаєв [90] розглядав як самостійний зональний тип, сформований під трав'янистими широколистими лісами в умовах помірно вологого і теплого клімату.
Фастівський район дубово-грабових та дубових дібров і лучних степів займає північну частину Лісостепу. Ґрунтовий покрив [231] цього району складається, переважно з чорноземів і сірих опідзолених ґрунтів, що утворилися на карбонатних лесовидних материнських породах. За даними Інституту землеробства УААН, у цій зоні поширені глибокі чорноземи, які багаті на гумус (до 6% і більше). Ці грунти залягають переважно в умовах рівнинного рельєфу. Сірі опідзолені ґрунти тут теж досить поширені, менш поширені опідзолені чорноземи.
Опідзолені ґрунти поділяються на дві групи: а) сірі та ясно-сірі опідзолені, б) темно-сірі опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи.
Темно-сірі і ясно-сірі опідзолені ґрунти характеризуються неглибоким гумусовим горизонтом. Вони містять порівняно з глибокими чорноземами лише 1,5-4% гумусу і мають гіршу структуру. Сірі та ясно сірі опідзолені ґрунти мають кислу реакцію, що негативно впливає на розвиток аеробних бактерій і сприяє життєдіяльності грибів. Щоб на таких ґрунтах досягти високої родючості, необхідно збагачувати їх органічними речовинами, а кислу реакцію нейтралізувати внесенням вапна.
Опідзолені чорноземи характеризуються дещо кращими агровиробничими властивостями, ніж сірі опідзолені. Гумусу в них близько 3,5-5%, і вони мають задовільні фізико-хімічні властивості.
Внаслідок неврегульованого стоку води, особливо під час сніготанення та атмосферних опадів, значна частина ґрунтів Лісостепу еродована. Такі ділянки необхідно відводити під сіяні високопродуктивні луки. Останнім часом рядом відомих вчених після проведення теоретичних та експериментальних досліджень рекомендують зменшити площі ріллі на 10 млн.га, які розміщені в ерозійно небезпечній зоні агроландшафтів в Україні та збільшити у 2 рази площу лучних угідь [ 268, 70].
У Лівобережному Лісостепу зустрічаються солонцюваті ґрунти в комплексі з солонцями та осолоділими чорноземами, вони потребують специфічних прийомів поліпшення.
В умовах надмірного зволоження утворюються болотні ґрунти, що характеризуються нагромадженням рослинних решток, які повільно мінералізуються, що викликає утворення шкідливих для рослин закисних сполук [130].
Сінокоси і пасовища займають у Лісостепу 13% усіх сільськогосподарських
угідь, або 1741,8 тис. га, а в досліджуваному регіоні північного Лісостепу - 751,9 т