РОЗДІЛ 2
ІНДИВІДУАЛЬНО-ДОГОВІРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН
2.1. Поняття та механізм індивідуально-договірного регулювання соціально-трудових відносин
Однією з тенденцій розвитку трудового права є зростання договірного регулювання, у тому числі індивідуального. У сучасних умовах при неспівпаданні інтересів сторін трудового договору механізмом їх вирішення повинен стати договірний характер зміни умов трудового договору.
Дослідники в галузі трудового права приділяли значну увагу індивідуально-договірному регулюванню трудових відносин [203; 3; 39; 13; 47]. Це питання розглядалося в аспекті визначення індивідуально-договірного регулювання, з'ясування його змісту та предмету, відмежування від договірного регулювання у цивільному праві. Але у літературі не акцентувалася увага на тому, яка роль індивідуально-договірного регулювання у забезпеченні інтересів сторін трудових відносин. Метою даного підрозділу є виявлення ознак індивідуально-договірного регулювання, які відрізняють його від інших форм договірного регулювання.
Термін "індивідуально-договірне регулювання умов праці" ввів у науковий обіг О.С. Пашков у 1972 р [144, с. 205]. У цьому понятті, з одного боку, вдало підкреслюється договірний характер умов праці, які регулюються. З іншого, - не менш важливу ознаку договору, який укладається сторонами, - його індивідуальний характер, що дозволяє у назві відмежувати індивідуальне регулювання від локального регулювання трудових відносин і, зокрема, від колективного договору [13, с. 22-23].
Розширення сфери встановлення умов трудового договору шляхом угоди між працівником та роботодавцем має важливе соціальне і правове значення.
Завдяки цій формі регулювання, по-перше, можна скоріше врахувати соціальні та виробничі умови, які змінюються. Головним чином, через індивідуально-договірне регулювання і відбувається поєднання інтересів людини як працівника і як соціальної істоти. За допомогою трудового договору відбувається врахування усієї багатоманітності факторів, з якими стикаються сторони трудового договору в процесі праці. У силу об'єктивних обставин централізоване та локальне регулювання не завжди може та фактично часто не враховують цю багатоманітність факторів. Цей недолік і покликана ліквідувати діяльність сторін трудового договору. По-друге, реалізація цієї форми регулювання має за мету підвищення соціальної активності особистості. По-третє, надає можливості врахування інтересів та здібностей конкретного працівника і тим самим дозволяє глибше використовувати правові засоби для перетворення праці у першу життєву потребу [13, с. 10-11].
Щоб з'ясувати визначення індивідуально-правового регулювання, треба звернутися до поняття правового регулюванням взагалі. У загальній теорії права під правовим регулюванням зазвичай розуміють здійснюваний за допомогою системи правових засобів ( юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів та ін. ) результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку у відповідності з економічними та суспільними потребами [7, с. 289]. Отже, під правовим регулюванням трудових відносин слід розуміти процес, в ході якого здійснюється правовий вплив на трудові відносини, на волю і свідомість, на поведінку суб'єктів трудового права не тільки за допомогою норм трудового права, але й усієї сукупності передбачених ними правових засобів [13, с. 15].
Представники науки загальної теорії права спочатку звернули увагу на значення індивідуальних правових актів у механізмі правового регулювання. Так, С.С. Алексєєв вважає, що усі індивідуальні акти об'єднує те, що вони, на відміну від нормативних приписів носять індивідуальний характер, тобто розповсюджуються на даний, конкретний, індивідуальний випадок. Значення їх полягає у забезпеченні індивідуалізованої дії механізму правового регулювання, при якому досягається врахування конкретних обставин, усуваються перепони, юридично закріплюються результати поведінки учасників суспільних відносин [6, с. 155-156].
Ю.Г. Ткаченко відзначає, що індивідуальне регулювання здійснюється шляхом створення на основі загальних приписів, які містяться у нормі права, індивідуальних приписів для персонально-визначених осіб. Індивідуальне регулювання полягає у конкретизації загальних прав та обов'язків, встановлених нормами, стосовно персонально-визначених суб'єктів. Нормативне правове регулювання здійснюється шляхом вказівки на загальні права та обов'язки. Юридичний факт об'єднує нормативне регулювання з індивідуальним [204; 83-84].
А.К. Безіна визначила індивідуально-договірне регулювання трудових відносин як здійснювану у відповідності з диспозитивними правовими нормами діяльність по встановленню або зміні індивідуальних умов праці шляхом угод сторін трудового договору, які укладаються самостійно або під контролем профспілкового комітету в межах і формах, передбачених трудовим законодавством. Сутність його полягає в тому, що сторони використовують норми права, встановлюючи правове становище конкретного працівника [13, с. 25-27].
Суб'єктами індивідуально-договірного регулювання є сторони трудового договору. Предметом є сукупність відносин, що виникають між власником (уповноваженим ним органом) і працівником у процесі виконання останнім трудової функції і реалізації інших умов трудового договору [47, с. 231].
О.С. Пашков, вказуючи, що у законодавчому порядку неможливо визначити умови праці усіх категорій працівників із врахуванням їх індивідуальних особливостей, особливостей виробництва, видів трудової діяльності і деякі із умов праці можуть передбачатися договором, вважав, що в цьому смислі трудовий договір є особливою формою індивідуального регулювання трудових відносин [197, с. 194]. Автономія сторін трудового договору виявляється вже не тільки в тому, що сторони за взаємною згодою вступають у відповідне правовідношення, але і в тому,