РОЗДІЛ 2
Плани нацистського режиму щодо використання етнічних німців
на окупованих територіях
2.1. Ідеологічні засади політики нацизму щодо етнічних німців за межами Німеччини
Східна окупаційна політика гітлерівської Німеччини була заснована на сповідуванні її розробниками, організаторами та виконавцями націонал-соціалістичної ідеології. Зазначена ідеологія, яка була керівною для правлячого режиму Третього Рейху, являла собою доволі строкату сукупність численних іноді неузгоджених та суперечливих націоналістичних, расистських, монархічних, соціалістичних концепцій популістського та реваншистського характеру92. У тому сегменті нацистської ідеології, який стосувався зовнішньої політики Рейху стосовно етнічних німців за межами Німеччини, засадничими були: пангерманізм, расова доктрина, а також низка інших ідеологічних концепцій, витворених за часів гітлерівської диктатури.
Пангерманізм як політична доктрина, що відбивала традиційні агресивні прагнення правлячих кіл Німеччини, зародився на початку 80-х рр. XIX століття у Австро-Угорщині. Прихильники пангерманізму були натхненниками політики захоплення польських, українських і прибалтійських земель, встановлення світового панування Німеччини, активно сприяли мілітаризації країни. Затятий націоналізм, шовінізм зробили пангерманізм ідейним попередником німецького нацизму93.
Пангерманістський рух, який з 1891 р. знайшов своє основне організаційне оформлення у Пангерманському союзі (Alldeutscher Verband) кайзерівського Рейху, виступав за встановлення світового панування Німеччини. Представники консервативної інтелігенції, що входили до складу цього руху, вважали що допомогу у майбутній зовнішній агресії Німеччини мають надати ті німці, які мешкають за межами своєї історичної батьківщини. Природно, що оскільки численна та, що найголовніше, політично активна німецька меншина традиційно проживала на землях Російської імперії (представники німецьких духовно-рицарських орденів у балтійських регіонах (з XIII століття), городяни, що прибули в Московію в епоху Івана Грозного (з XVI століття), колоністи, які оселились на Волзі і в Україні, починаючи з другої половини XVIII століття та впродовж XIX століття), то одним із пріоритетних напрямів зовнішньої агресивної активності пангерманістів та підбурюваної ними політичної еліти кайзерівської Німеччини, а згодом і Третього Рейху, став східний напрямок94.
Згідно з ідеями пангерманзіму, нацистське керівництво Німеччини покладало на німців, що мешкали на території інших країнах, у тому числі й СРСР, значні політичні сподівання. Перший пункт програми НСДАП, прийнятої у 1920 році, стверджував: "Ми вимагаємо об'єднання усіх німців у велику Німеччину на основі права народів на самовизначення"95.Таким чином нацистська партія, яка з 1933 р. стала провідною політичною силою Німеччини, фактично присвоювала собі право на втручання у внутрішні справи інших держав, де мешкали етнічні німці.
Пангеманістська ідея стосовно необхідності єднання усіх німців світу дістала свій подальший розвиток у одній із концептуальних складових німецького націонал-соціалізму - расовій доктрині.
Расова доктрина була однією зі складових частин нацистського світогляду, яка зіграла ключову роль в історії Третього Рейху. Теоретичне обґрунтування вона одержала ще в середині XIX століття на хвилі зростаючого націоналізму. Не задовольнившись заявами щодо переваг білої раси над кольоровими, прихильники расової доктрини створили ієрархію всередині самої білої раси. При цьому був створений міф про арійську расову перевагу96.
Адольф Гітлер фактично зробив расову доктрину "культурним стрижнем Третього Рейху". На сторінках свого програмного твору - "Майн кампф" він стверджував, що основним завданням німецької держави є збереження притаманних німцям расових елементів97.
Расові уявлення Гітлера знайшли своє виявлення не лише у "Майн Кампф", а й у Нюрнберзьких законах про громадянство і расу, прийнятих у 1935 р., що надавали громадянство "усім носіям німецької чи схожої крові" і позбавляли його кожного, хто вважався представником єврейської раси. Нацизм керувався концепцією расової чистоти. Стверджувалося, що розкладання будь-якої нації завжди є результатом расового змішання і доля нації залежить від її здатності зберігати свою расову чистоту98.
Окрім пангерманізму та расової доктрини політика німецького націонал-соціалізму стосовно етнічних німців за межами Рейху скеровувалася наступними концепціями та доктринами: "фольксгемайншафт", "лебенсборн", "лебенсраум", "гляйхшальтунг".
Почуття єдності керівництва Третього Рейху з "фольксдойче" за межами Німеччини визначалося, зокрема, концепцією "фольксгемайншафт" ("Volksgemeinschaft" - "національна спільність"). Зазначена концепція була націонал-соціалістичним ідеологічним уявленням про расову перевагу німців та їхню гармонійну національну єдність99.
Серед доктрин нацистської ідеології провідне місце також займала програма "лебенсборн" ("Lebensborn" - "джерело життя"), що була розроблена рейхсфюрером СС Генріхом Гіммлером і була програмою перетворення німецької нації в расу панів шляхом селекційного добору. Після війни були обнародувані документи, що пролили світло на найбільш жахливі аспекти програми "лебенсборн": крім селекційної роботи в Третьому Рейху здійснювалася оптова торгівля викраденими іноземними дітьми. Під час Другої світової війни Гіммлер стверджував, що бажано ввозити "расово повноцінних" дітей з таких окупованих країн як СРСР, Польща, Франція, Норвегія, Югославія і Чехословаччина. На виконання його наказу шляхом численних перевірок відбирали дітей з арійською зовнішністю, привозили в Німеччину і поміщали в центри ідеологічної обробки, а потім направляли для адаптації в "расово благонадійні" німецькі родини. У рамках програми "лебенсборн" величезна кількість дітей була віднята від своїх родин100.
"Лебенсраум" ("Lebensraum" - "Життєвий простір") - концепція німецької експансіоністської політики, яка разом з багать