РОЗДІЛ 2. ДИСКУРС НАРАТОРА І ДИСКУРС ПЕРСОНАЖА: ІНТРАТЕКСТОВА КОМУНІКАЦІЯ
2.1.Функціональна позиція наратора в інтратекстуальній структурі
Текст як ієрархічно організована знакова структура став об'єктом досліджень спершу у лінгвістиці й пізніше у літературознавстві. В наратологічному аспекті текст вивчають як певну послідовність висловлювань, що об'єднані у формально-змістову цілісність, котра забезпечує естетичну цінність художнього твору, сюжетно-композиційну архітектоніку, виражає задум митця і перспективу, відповідно до якої моделюється художній світ тексту. Такі послідовності утворюють особливі розповідні структури, які теретики оповіді аналізують відповідно до основних типів розуміння їх сутності: 1) єдність функціональних розповідних одиниць, тоді аналізують сюжетно-композиційну побудову тексту; 2) "специфічно організований наративний акт/мовленнєвий акт/художній інтеракт, який складається з сукупності вигаданих ситуацій з послідовним чергуванням різних типів мовлення: авторського художнього мовлення і мовлення персонажів [100, с. 55]". У цьому випадку художній твір вивчають з урахуванням функціональної позиції наратора, його комунікативної компетенції та перспективи.
В українському літературознавстві представлено обидва напрями дослідження. Так, у дисертації В.Сірук "Наративні структури в українській новелістиці 80-90-х років ХХ ст." типологія розповідних структур базована на розрізненні мінімальних розповідних одиниць та "нерозповідних". Відповідно до їхньої функціональності в тексті дослідниця розрізняє лінійні й нелінійні, центричні й ацентричні типи [192, с. 4]. При цьому В.Сірук опирається на теоретичні розробки Р.Барта. Поняття внутрішньотекстової моделі французький дослідник осмислює у праці "Вступ до структурного аналізу розповідного твору" та ін. На його думку, "будь-яка розповідь пов'язана із "ситуацією розповідання", із сукупністю кодифікованих правил, які регулюють використання тієї чи іншої ситуації. Набір правил, знаки наративності, які експлікують зв'язок між адресантом і адресатом, змінюються відповідно до вимог культурно-історичної епохи, жанру твору, авторської інтенції [15, с. 415]". Тому актуальною постає проблема визначення різновидів ситуацій розповідування. Це питання розглядали різні дослідники: Н.Кожевнікова, Ф.Штанцель, А.Фрідман та ін. Цілісну концепцію наративних ситуацій запропонував Ж.Женетт на основі своєї типології розповідачів/оповідачів та комунікативних рівнів оповіді. Учений виокремив такі наративні ситуації: гетеродієгетичний наратор в екстрадієгетичній ситуації (іншими словами, третьоособовий повістяр в першій, основній розповіді), гетеродієгетичний наратор в інтратекстовій ситуації (розповідач у вставленому наративі), гомодієгетичний наратор в екстрадієгетичній ситуації (оповідач у матричній структурі), гомодієгетичний наратор в інтратекстовій ситуації (оповідач у вставленому наративі). Серед вітчизняних дослідників до цієї класифікації звернулися М.Руденко [184] й А.Корольова [100] (прихильниці другого типу розуміння аналізованої категорії). Авторка "Типології наративних кодів інтимізації в художньому творі" на основі теоретичних розробок Ж.Женетта створила власну схему авторських наративних структур: 1) персоніфікована автодієгетична наративна структура, 2) неперсоніфікована екзегетична наративна структура, 3) імпліцитна наративна структура, 4) авторсько-персонажна наративна структура, 5) ускладнена автодієгетична наративна структура [100, с. 60]. Недоліком класифікації Ж.Женетта 1972 р. та А.Корольової є те, що дослідники не враховуюють перспективу або кут зору, відповідно до якого наратор подає події вигаданого художнього світу, зображує героїв, їхні портретні та поведінкові характеристики. Кут зору є обов'язковим компонентом наративної структури, його специфіка може суттєво впливати на організацію мовлення оповідача/розповідача і персонажів. Нині маємо чимало теорій точки зору або кута зору, про що згадувалося в першому розділі. В наратологічному аспекті зазвичай типи наративних структур і точок зору розглядаються окремо. Натомість у "Перегляді "Розповідного дискурсу" (1978 р.) Ж.Женетт врахував можливість вдосконалення своєї класифікації оповідних ситуацій і доповнив її теорією фокалізації.
На думку наратолога, існує три основні типи кута зору відповідно до знання наратора і персонажа. Так, коли наратор знає більше ніж персонаж, маємо нульову фокалізацію, коли ж оповідач і персонаж володіють однаковими знаннями, Ж.Женетт вживає для цієї наративної ситуації термін "внутрішня фокалізація", що може бути фіксована на одному інформаторі, перемінна, тобто переходити від одного до іншого персонажа, чи множинна, коли одні й ті ж події обговорюються кількома персонажами. Випадок зовнішньої фокалізації спостерігаємо, коли наратор знає менше ніж персонаж. Відповідно до окреслення типів наративної ситуації, наратора й фокалізації Ж.Женетт пропонує таку схему:
РівеньЕкстрадієгетичнийІнтрадієгетичнийСпіввідно-шенняФокалізаціяНульоваВнутрішняЗовнішняНульоваВнутрішняЗовнішняГетередієге-тичнийГомодієге-тичний Рис. 2.1 [249, с. 128]
На нашу думку, використання запропонованої типології може бути плідним для з'ясування особливостей комунікативної моделі в конкретному творі, адже в ній враховано види наративних ситуацій, в яких може відбуватися акт комунікації, зміна статусу наратора, його компетентність відносно описуваних подій і тип фокалізації (кута зору), що суттєво впливає на спосіб повідомлення адресатові. Метою підрозділу, таким чином, є з'ясування функціональної позиції наратора в розповідній ситуації, домінантного кута зору в творі, співвідношення між мовленням внутрішньотекстових інстанцій.
2.1.1. Наративні типи у прозі Ю.Косача
Ю.Косач поряд з І.Костецьким та В.Домонтовичем є одним з найяскравіших представників МУРу. Активний учасник літературної дискусії 1945-48 рр., митець написав низку статей: "Вільна українська література" [102], "З нотатника в міждіб'я" [107], "До доньї