РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ПРАВА АВТОРІВ ТА ВЛАСНИКІВ КОМ’ПЮТЕРНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА
ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПОРУШЕНЬ
2.1. Зміст авторського права на комп’ютерне програмне забезпечення
З’ясування обсягу авторського права дозволяє встановити межі, за якими
використання твору вважається порушенням авторських прав, якщо тільки не
здійснюється за згодою автора. Важливим аспектом розкриття цього питання є
порівняння двох основних напрямків розвитку ліцензійних угод, які впливають не
тільки на об’єм авторських прав, а й на об’єм прав користувачів.
Історія розвитку авторського права — це насамперед історія неухильного
розширення сфери контролю за використанням різних видів творів. У 1710 р.
Статут королеви Ганни закріпив за авторами й набувачами рукописів одне-єдине
право: перешкоджати „друкуванню, у тому числі повторному друкуванню” книги без
їхньої згоди. На початку XIX ст. власники авторських прав на музичний і
драматичний твір одержали можливість дозволяти (або забороняти) не тільки
повторне видавництво свого твору, але і його оприлюднення. У 1911 р. право на
публікацію свого твору в пресі вже було частиною більш широкого права по
відтворенню, завдяки якому автори і їхні правонаступники одержували можливість
контролювати виготовлення будь-яких примірників твору. У тому ж році за ними
було закріплено право на переробку, тобто можливість перешкоджати
несанкціонованим перекладам літературного твору та його переробці на
драматичний твір, а також аранжуванню музичного твору. З появою і розвитком
інформаційних технологій авторському праву було додано розширювального
тлумачення, що дозволило дати охорону новим об’єктам.
Авторське право розвивалося в основному стрибкоподібно, відштовхуючись у
більшій частині від зовнішніх спонукальних факторів і насамперед технологічних.
Таким несистемним характером розвитку обумовлене безсистемне накопичення прав,
які неминуче починали змішуватися, витісняти один одного. З подальшим розвитком
інформаційних технологій триває експансія авторського права, що чревато
надмірним розростанням сфери авторських прав для користувачів і споживачів
творів мистецтва, літератури й науки.
Відповідно до змісту авторського права будь-яка особа, що використає твір, або
санкціонує таке використання, є порушником авторських прав, крім випадків, коли
такі дії мають місце з дозволу власника або підпадають під особливо обговорені
випадки вільного використання. При цьому зміст прав може змінюватися залежно
від виду твору.
Особисті немайнові права
З фактом створення твору виникають дві категорії авторських прав — крім
майнових прав, які закріплюються за першими власниками, виникають також
особисті немайнові права, які можуть належати тільки авторові твору.
Тією чи іншою мірою ця категорія прав авторів визнається в усіх країнах
Бернського союзу та включає всі чи кілька з таких прав [5; 168] [5 [5] Закон
України „Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792–XII.
(Із змінами, внесеними згідно із Законами: № 75/95–ВР від 28.02.1995. – ВВР. –
1995. – № 13. – Ст. 85; № 998–XIV від 16.07.1999. – ВВР. – 1999. – № 41. –
Ст. 373; № 2627–III від 11.07.2001. – ВВР. – 2001. – № 43. – Ст. 214; № 850–IV
від 22.05.2003. – ВВР. – 2003. – № 35. – Ст. 271; № 1294–IV від 20.11.2003. –
ВВР. – 2004. – № 13. – Ст. 181); [168] Охрана интеллектуальной собственности в
России: Сборник законов, международных договоров, правил Роспатента с
комментариями / Отв. ред. канд. юрид. наук Л.А. Трахтенгерц, науч. ред., д-р
юрид. наук, проф. В.М. Жуйков. – М.: Юрид. фирма „КОНТАКТ”, 2005. – 880 с.]:
право авторства — право визнаватися автором твору;
право на ім’я — право використовувати чи дозволяти використовувати твір під
справжнім ім’ям автора, псевдонімом або без зазначення імені (анонімно);
право на недоторканність твору — право на захист твору від будь-якого
перекручення, спотворення чи іншої зміни твору або будь-якому іншому посяганню
на твір, здатному зашкодити честі та репутації автора.
Законодавче закріплення немайнових прав з необхідністю випливає з вимог ст.
6-bis Бернської конвенції: всі члени Бернського Союзу в обов’язковому порядку
повинні надати авторам право на ім’я і право на недоторканність. Говорячи
конкретніше, ст. 6-bis передбачає, що „незалежно від майнових прав автора й
навіть після поступки цих прав він має право вимагати визнання свого авторства
на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні цього
твору, а також будь-якому іншому зазіханню на твір, здатному завдати шкоди
честі або репутації автора” [2] [6 [2] Бернська конвенція про охорону
літературних і художніх творів. Паризький акт від 24 липня 1971 року.].
В теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично
забезпечену можливість даної конкретної особи вважати себе автором твору і
вимагати визнання цього юридичного факту від інших осіб. Визнання права
авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом індивідуалізації творчої
праці, а також формою суспільного визнання твору результатом інтелектуальної
діяльності за конкретною особою, що має важливе значення для самого автора
[180] [7 [180] Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для
студ. вищ. навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – 2-ге
вид., перероб. та доп. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – 672
с.].
Автор комп’ютерної програми може поставити своє ім’я (псевдонім) у тексті
вихідного коду, ім’я автора може бути відображеним в аудіовізуальних
зображеннях, супровідній документації й на упаковці носіїв з примірником
програми.
Зазначення
- Київ+380960830922