РОЗДІЛ 2
КНЯЗЬ Г.ЛЬВОВ - ЛЮДИНА ТА ОСОБИСТІСТЬ
2.1. Життєвий шлях
На початку ХХ ст. в Російській імперії налічувалося всього декілька сімей, які знатністю походження не поступалися родині князів Львових. Християнський світогляд, благородство вчинків та освіченість батьків Г.Львова дозволяють відносити їх до плеяди кращих людей Росії другої половини ХІХ ст. Князь Євген Володимирович (1818 - 1896) у молодості навчався в Інституті корпусу шляхів сполучення, вивчав ботаніку в Гейдельберзькому університеті, а згодом перебував на державній службі. Наприкінці 1840-х років його дружиною стала Варвара Олексіївна Мосолова (1828 - 1904), яка походила з поміщицької родини Моршанського повіту Тамбовської губернії [271, с. 8]. Невдовзі після укладення шлюбу вона успадкувала невеликий маєток у с. Поповка Алексинського повіту Тульської губернії, що за 190 км від Москви. Згодом прекрасна садиба стане колискою п'ятьох дітей подружжя, з нею, за словами Георгія, буде пов'язане все його життя [124, с. 20]. Різниця у віці між двома старшими та молодшими синами складала 10 - 11 років. Старші брати Олексій (1850 - 1937) та Володимир (1851 - 1920) народилися в Росії, двоє молодших - за кордоном, у Дрездені, куди Є.Львов вивіз родину аби дати старшим дітям європейську освіту. Сергій народився 1859 р. (помер 1937 р.), а наймолодший у сім'ї хлопчик Георгій з'явився на світ 21 жовтня 1861 р. Єдина донька Львових Марія (1864 - 1936) народилася в Поповці після того, як родина повернулася на батьківщину.
У спогадах Г.Львов характеризує батька як "людину європейської культури.., високого духовного благородства та високої моралі" [124, с. 27]. Князь мав ліберальні погляди і був прибічником звільнення селян. Відтак, відвідавши Росію напередодні 19 лютого 1861 р., вирішив не залишатися осторонь очікуваних перетворень. Сусіди-кріпосники, які сторонилися князя і називали за вільнодумство "вольтер'янцем", тим не менше поважали та рахувалися із його думкою [124, с. 55]. Князь, поділяючи погляди слов'янофілів, товаришував із багатьма з них, особливо з І.Кіреєвським та К.Аксаковим, а в його кабінеті висів портрет О.Хом'якова. Довгі роки Є.Львов підтримував дружні стосунки із Л.Толстим, чий славетний маєток Ясна Поляна знаходився за 37 км від Поповки.
Мати Георгія Львова постає у його спогадах як "надзвичайної доброти жінка, готова перенести усілякі прикрощі заради нас" [124, с. 27]. Княгиня ще в молодості почала втрачати слух і на схилі віку опинилася б зовсім відрізаною від світу, якби не ніжне піклування доньки, яка з терпінням передавала їй навколишні розмови. Подружжя із надзвичайною повагою ставилося одне до одного.
Відсутність значних спадкових маєтностей та якісних земель пояснює порівняно низький майновий стан родини Львових, про що неодноразово згадували молодші брат і сестра. Приїхавши 1861 р. до м. Тули, Є.Львов обійняв посаду керівника Палати державних маєтностей, що дозволило родині кілька років жити в достатку та гостинно приймати місцеву знать і чиновництво. Наприкінці 1860-х рр. князь змушений був піти у відставку, оскільки його переведення до Орла позбавляло можливості вести господарство в Поповці. Спогадів про тульське життя у Г.Львова залишилося небагато. 1866 р. батьки з молодшими дітьми переїхали до Поповки, де провели наступні 6 років. Згідно формулярного списку Є.Львова загальний обсяг земельних володінь сім'ї 1865 р. складав 1550 десятин у Алексинському та 540 десятин у Богородицькому повітах Тульської губернії [292, с. 14]. Багатоземелля у даному випадку не можна ототожнювати із прибутковістю, особливо після 1861 р. "Наша земля була суцільний суглинок", - згадував Г.Львов, а суглинисті ґрунти вимагають значного удобрювання. Передбачаючи необхідність переїзду до Москви, аби дати освіту молодшим дітям, батько вирішив організувати в Поповці раціональне господарство. Із цього наміру нічого не вийшло, оскільки нові економічні умови вимагали агрономічного досвіду та неабиякої ділової хватки, яких у князя не було. А безліч боргів, значна частина яких дісталася подружжю в спадок, постійно відволікала моральні та матеріальні ресурси господарів.
Г.Львов неодноразово підкреслював, що свою життєву школу пройшов у селі. Близькість до природи, ігри та постійне спілкування із селянськими дітьми, залучення до фізичної праці змалечку визначили стиль життя та моральні принципи князя. За словами Г.Львова, дух аристократії був для нього чужим: "Я відчував себе ближче всього до мужика. Духовна спорідненість моя не співпадала із кровною" [124, с. 26]. Батьки не побоялися випустити своїх дітей-рюриковичів "на вулицю" і не відгородили їх від навколишнього світу аристократичними табу.
Початкову освіту Георгій здобув удома. 1871 р. родина Львових переїхала до Москви. Найкращою тоді вважалася Поливанівська гімназія [225, с. 195]. Аби не розлучати братів, їх обох прийняли у 2-й клас, тому Георгій був наймолодшим серед однокласників. Провінційний хлопчик із живим кмітливим розумом потрапив у чуже середовище із зубрінням латинської та грецької граматики. Складне й нецікаве навчання в гімназії, яке до того ж розлучило із рідною Поповкою, він завжди пригадував із сумом та відразою. За свідченням Т.Полнера, навіть у старості, згадуючи гімназію, князь не знаходив для неї теплих слів. Двічі, не склавши іспитів, залишався Георгій на другий рік: у 3-му та 6-му класах. Він писав, що "застрял" через те, що захопився читанням, нехтуючи приготуванням до уроків. 1873 р., незадовго перед шкільними екзаменами у 3-му класі, Москву відвідав Олександр ІІ. Г.Львов детально описав, як побачив імператора на власні очі у Кремлі: "...Олександра ІІ батько шанував як царя-визволителя, і ми, діти, мали до нього високі та палкі почуття" [124, с. 164]. Після випадкової зустрічі з государем віч-на-віч біля карети, як писав Т.Полнер, 12-літній хлопчик цілий рік немов зачарований жив під враженням події, що аж ніяк не сприяло навчанню.
Час ішов, наближаючи фінансову катастрофу Львових. До 1875 р. сума боргів становила уже 80
- Київ+380960830922