РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА
ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ.
2.1. Загальна характеристика хворих
Основою роботи став аналіз власних клінічних та нейрофізіологічних досліджень, проведених на базі неврологічного відділення міської лікарні №2 м.Кам'янця-Подільського, Хмельницької області за період з 1997 по 2004 роки.
В дослідження увійшли 200 пацієнтів з ішемічним інсультом в гострому періоді. За патогенезом мозкові інфаркти були розподілені на
територіальні і малі кортикальні (за класифікацією Ringelstein et al., 1990), які відрізнялись між собою за локалізацією осередку ураження та його розмірами, динамікою вогнищевої неврологічної симптоматики, ступенем відновлення рухових функцій під впливом комплексної терапії. Територіальні (тотальні або великовогнищеві) інфаркти були зумовлені первинною тромботичною (тромбоемолічною) оклюзією мозкової судини великого і середнього калібру, просвіт якої звужений внаслідок атеросклерозу; малі кортикальні (обмежені дрібновогнищеві) - зниженням перфузійного тиску в дистальних відділах артерій малого калібру. До територіальних (великовогнищевих) інфарктів належали випадки атеротромбозу та кардіоемболії внутрішньої сонної артерії (ВСА) та її основних гілок - середньої мозкової артерії (СМА) або її глибоких гілок та передньої мозкової артерії (ПМА), а також гемодинамічні інсульти з великими осередками - розповсюдженням на кірково-підкірково-капсулярну ділянку мозку. Малі кортикальні інфаркти виникали на фоні мікроангіопатії гіпертонічного або діабетичного ґенезу, підвищення в'язкості крові (гемореологічній оклюзії дрібних мозкових судин); при гемодинамічних інсультах з невеликими осередками в кірковому шарі зон суміжного кровообігу ("межових" зон).
З числа обстежених були виключені хворі з лакунарними інфарктами
мозку, для яких характерні невеликі розміри осередків ішемії з обмеженим
ураженням провідникових систем та сприятливий перебіг (повне або значне відновлення втрачених функцій) навіть без застосування терапії, а також пацієнти з штучним водієм серцевого ритму, епілепсією, онкологічною патологією, хронічними захворюваннями спинного мозку, випадками порушення мозкового кровообігу в анамнезі та тяжкими супутніми хронічними захворюваннями внутрішніх органів для усунення можливого впливу на результати дослідження та здоров'я хворого. Також в дослідження не включили хворих при з підозрою на аневризму судин головного мозку.
Досліджувалась група хворих працездатного віку від 35 до 64 років (рис.2.1).
Рис. 2.1. Розподіл хворих на ішемічний інсульт за віком
В дослідженні приймали участь 112 чоловіків та 88 жінок. У 125 пацієнтів зареєстроване ішемічне вогнище в лівій півкулі, у 75 - в правій (рис.2.2).
Рис. 2.2. Розподіл хворих за локалізацією ішемічного вогнища.
Результати обстеження порівнювались з показниками у хворих контрольної групи, які отримували традиційну фармакотерапію, що і хворі основної групи, але без використання комплементарних методик.
2.2. Методи обстеження
Пацієнти постійно знаходились під спостереженням і щоденно підлягали
огляду, діагностиці та лікуванню. При веденні пацієнта використовувалась міжнародна статистична класифікація захворювань, 10-перегляд (МКХ-10) та класифікація Інституту неврології АМН СРСР (Шмідт Е.В., 1985), які відображують етіологію, тип, характер та клінічні синдроми порушень мозкового кровообігу. Велика увага приділялась збору скарг і анамнезу захворювання, а також об'єктивному обстеженню пацієнта. Всім хворим проведено повне клінічне, лабораторне, офтальмологічне і функціональне дослідження (РЕГ, ЕЕГ, ТК ДГ, електротермометрія, капіляроскопія, ЕМГ) та комп'ютерна томографія головного мозку для верифікації діагнозу та уточнення характеру інсульту.
2.2.1. Клініко-неврологічне обстеження
Клінічне обстеження хворих на ішемічний інсульт проводилось за допомогою загальноприйнятого методу неврологічної оцінки. Для характеристики стану рухової системи, крім звичайного клініко-неврологічного обстеження, визначався тонус, м'язева сила та об'єм активних рухів, а також неврологічний дефіцит за міжнародною клінічною шкалою оцінки NIH-NIDS (Goldstem I. B., Bertels C., Davis J. N., 1989).
1. Методи клінічної оцінки функціонального стану рухової системи:
А. Визначення тонусу м'язів.
Оцінка м'язевого тонусу проводилась за методом Т.Д.Демиденко (1967):
0 балів - наявність рухової контрактури;
1 бал - різке підвищення тонусу (коли при максимальному зусиллі дослідника стає можливим виконання незначного об'єму рухів - до 25% нормального об'єму пасивних рухів в суглобі);
2 бали - значне підвищення тонусу (коли при максимальному зусиллі
дослідника можливе виконання 50% нормального об'єму пасивних рухів в суглобі);
3 бали - помірна м'язева гіпертонія (можливе виконання 75%
нормального об'єму пасивних рухів в суглобі);
4 бали - незначне підвищення м'язевого тонусу (можливе виконання
повного об'єму пасивних рухів в суглобі, але існує невеликій опір
пасивному руху);
5 балів - нормальний м'язевий опір при виконанні пасивних рухів.
Б. Визначення сили м'язів (мимовільного однократного максимального
зусилля) проводилось за 5-бальною шкалою (Т.Д. Демиденко з співавт., 1976). За принципом оцінки можливості опору протилежно спрямованому руху,
сила м'язів складає:
0 балів - активних рухів в кінцівках немає;
1 бал - є мінімальні активні рухи в кінцівках, які можл
- Київ+380960830922