РОЗДІЛ 2
АВТЕНТИЧНИЙ ПЕРВЕНЬ ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ БАРВІНСЬКОГО
2. 1 Концепт природи в музично-виразовій системі В . Барвінського.
Звукова вербалізація природного ландшафту, просторовість, краєвид, пейзаж, глибинне відчуття природи надзвичайно інтенсивно репрезентовані в творчості В. Барвінського. Музика композитора дає особливе відчуття природного простору, його одухотвореності, єдності людини і природи. "Основи стилю В. Барвінського, як і ввесь його клімат - це художнє відображення душі українського народу. Тут змальована звуками вся пасторальність української психіки, далекої від урбанізму і механістичного світовідчування. Музика в такому аспекті - це інтимне стоплення з красою природи" [141, с. 4].
Місце перебування людини, народу, цілого об'єму співіснування "Natur und Mensch" в українській світоглядній ментальності сформувалося як поняття антеїзму за Г. Сковородою [326, с. 249]. Показовою щодо цього є знаменита фортепіанна "Пасторальна прелюдія" Fis-dur op. 8. Вишукано-мережаною перспективою композитор вибудовує не лише феноменальний "зоровий ряд" краєвиду, а створює живе, реальне відчуття безпосереднього перебування серед природи. Можливо тому імпресіонізм В. Барвінського не ефемерно-захмарний, спрограмований на ілюзорний ефект скороминучої миті, хвилевого враження, а викликає відчуття живої, реальної присутності людини і матерії, як "тіні від дерева вічності, тіні Божої". Ймовірно, саме етногенетичне відчуття довкілля як найбільшої земної Божої благодаті стало передумовою для учнівської вправи в класі професора В. Новака, створеної всього за 4 години! Спонтанно-свобідний, але впорядкований та гармонійний вислів у пасторальній прелюдії репрезентує новий, "свіжий" стосунок до цієї теми. Природа постає як самоцінна і самодостатня невід'ємна частка самої людини. Так відбувається злам звукового стереотипу природи як фонового (навіть найвишуканішого) тла. Натомість - відродження, повернення до прадавнього, первісного відчуття буття землі.
У 1908 р. вісімнадцятилітнім юнаком в Празі створені перші українські прелюдії. Саме в цьому році написане "Intermezzo" М. Коцюбинського, в якому (за М. Глобенком) вперше пейзаж перестає бути тлом, а стає рівноправною "дійовою особою"14. Три національні колоси - етнографічно-романтичні сюжети, що знаменуватимуть собою симбіоз неоромантичного та етнологічного, з'являться в 1911 р. - "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського, "Лісова пісня" Лесі Українки та "Камінна душа" Г. Хоткевича. Вітальні, живильні сили природи стають не просто притулком для змученої і наляканої душі самотнього романтика, не фоном, навіть найвідповіднішим для його гіпертрофованих переживань, а навпаки - биття серця землі, її потужні, животворчі соки викликають життя, його оновлення, новонародження15. В цьому сенсі В. Барвінський постає в гроні представників одного з питомих пануючих мистецьких напрямків української культури першої третини ХХ ст. - вітаїзму, прогнозуючи своїми звуковими алюзіями і "Зелену Євангелію" Б.-І. Антонича, і сонячний клярнетизм П. Тичини. Проте, це галицький вітаїзм, з особливим локальним забарвленням та характером16.
"Молодіжний квартет", Прелюдія Cis-dur, Фортепіанний концерт f-moll пронизані гострим відчуттям природного простору, сповнені гімнічного, вражаюче світлого та піднесеного виповнення життєвими силами. Хоч не бракує і драматичних колізій та перебігів, все ж генеральною ідеєю концерту стає стрімка, спрямована в небо, тема (алюзія до знаменитого "Верховино, світку ти наш" - гімну рідній землі), яка уже через саму графіку мелодичної лінії відтворює колорит близького з дитинства природного ландшафту17. Відчуттям просторовості сповнена Прелюдія №1 e-moll ор. 8. В ній спостерігається явище поліплощинності, яке відтворює "геологічний розтин" подієвих, образно-семантичних площин. Поліфонія різнорідних потоків життя, прагнення до всеоб'ємності диктує композиторові фактурну просторовість, яка присутня і в трилінійній графіці запису. Ймовірно йдеться про певний композиторський задум ідеї триєдності - триплощинності у предковічній іпостасі трьох комплементарних істотностей: біосу-людини-космосу.
Багатоманітність відтінків та нюансів у підході до даної теми у Барвінського вражаюча. Обираючи як правило імпресіоністичну манеру письма, що розквітає в своїй генезі з українських первістків, композитор осягає не лише земну іпостась звукопису. Піднімаючись вище гір, хмар, він демонструє кришталеву і надделікатну "зоряну" манеру висловлювання. Такими прикладами можуть слугувати сповнені нічного супокою і тонкого світла ноктюрни та колискові: Фортепіанна Прелюдія As-dur (неопублікована), Колискова для фортепіано з циклу "Шість мініатюр на українські народні теми", "Ноктюрн" для віолончелі; вокальні: обробка народної пісні "Ой, ходить сон", колискова "Як любовно-невимовна" - солоспів на сл. Г. Чупринки (типового українського вітаїста), дует "Накрила нічка" (обробка солоспіву Романа Купчинського). Але нічний пейзаж, місячне сяйво і зорі часто будуть свідками не однієї трагедії, поламаної долі (солоспіви "Ой, сумна, сумна, темна ніченька", "Місяцю, князю", "Ой, люлі-люлі, моя дитино"; обробка народної пісні "Ой, зійди, зійди, ясен місяцю", "Пісня" з фортепіанної сюїти на українські теми - "Ой, не світи, місяченьку"). Так, musica noctis В. Барвінського, подібно до шопенівських ноктюрнів, стає сповідально-емоційним виразом найінтимніших почуттів, реконвалесценцією по денних битвах, сфокусованих крізь призму підсвідомості у віддаленій сугестивній ретроспективі, які часом прориваються емоційним потоком.
Я. Якуб'як відзначає "особливість звукопису Барвінського у виявленні природної анестезії (за С. Людкевичем), особливо в зображенні сфери "небесного". Цей тип ідеалізованого звукопису трансцендентального характеру має свої особливості - почуттєві (вище блаженство і щастя) та зорові (виняткове просвітлення)" [357, с. 191]. Звукова матерія вербалізується через розкішні "серафічні" (за Ст. Людкевичем) гармонії, видовжене п