РОЗДІЛ 2
УМОВИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Загальна характеристика регіону. Польові досліди по вивченню процесів росту і розвитку рослин бобових і злакових багаторічних трав в одновидових посівах та в травосумішах, їх оптимізації з допомогою органо-мінерального удобрення проводились в 2003-2005 роках на експериментальній базі Гірсько-Карпатської дослідної станції Закарпатського інституту агропромислового виробництва УААН, яка розташована в с. Нижні Ворота, Воловецького району, Закарпатської області, в типовій, щодо ґрунтово-кліматичних умов, частині гірської зони Карпат .
Українські Карпати розташовані між Західною і Східною Європою. За геологічною спорідненістю і характером біокліматичних умов, які визначають зональний буроземний ґрунтотворний процес [70], до складу Карпатського реґіону входять власне гірські Карпати, Закарпатське передгір'я, Передкарпатська і Притисянська височини, які мають п'ять вертикальних рослинних поясів: передгір'я, нижній та верхній гірсько-лісові, субальпійський і альпійський, кожному з яких характерна специфічна рослинність, різноманітні за складом і кормовою цінністю травостої [87].
Сільськогосподарські комплекси реґіону відносяться до поширених тут середньоєвропейських природних екосистем помірної зони північної півкулі Землі. Охоплюють вони всі п'ять вертикальних рослинних поясів і розвиваються в умовах перехідного, від помірно теплого до континентального клімату, для якого характерні істотні відмінності між режимами тепла, вологості і сонячної радіації, залежно від висоти над рівнем моря та експозиції і крутизни схилу [87].
Карпати - це особливий реґіон України з складними орографічними та циркуляційними умовами, який відноситься до найзволоженіших, ливневонебезпечних районів, в якому більше, ніж в інших реґіонах, днів з опадами. Тут можливе випадання такої кількості опадів, яка перекриває абсолютні добові максимуми [15, 80].
Характерною особливістю цього реґіону є більша, ніж в цілому по країні, насиченість його сільським населенням, яке має серйозні проблеми з працевлаштуванням та гостро відчуває, існуючий в краї, дефіцит ріллі, в тому числі й придатної для вирощування овочевих і зернових культур. В той же час реґіон має багато природних лук.
Відповідно до фітоценологічних понять природні луки Карпат за видовим складом, урожайністю та поживністю корму діляться на чотири типи, які відрізняються між собою різною густотою і багатством компонентів травостою [7]. Називають їх бобово-злаковими, злаковими, злаково-різнотравними та різнотравними луками [29].
Бобово-злакові луки характеризуються густими і багатими на види травостоями, з яких збирають до 50 ц/га якісного і поживного сіна, в складі якого 40-60 % злакових та по 20-40 % бобових і різнотрав'я [29,94].
В травостоях злакових лук переважають злакові трави з незначною домішкою різнотрав'я. Ці луки дуже різняться між собою за врожайністю та якістю кормів [29,39].
На старих перелогах і змитих, еродованих схилах, мабуть через безсистемне використання, надмірний випас і відсутність будь-якого догляду за ними, в травостоях переважає різнотрав'я, і такі луки відносять до злаково-різнотравних [29].
До чистих різнотравних лук відносять деградовані луки на сухих схилах, які заросли чагарниками ялівцю звичайного та орляком, і вологі та заболочені, на рівних площах та пологих схилах із слабим стоком, на яких переважають щучник дернистий, молінія голуба і лепешняки великий та плаваючий [29,94].
За характером біокліматичних факторів та господарського використання виділяють передгірні, гірські сіножаті й пасовища та високогірні пасовища.
Переважна більшість передгірних лук, розташованих, в основному на сірих лісових ґрунтах, до висот 400-500 м над рівнем моря - вторинні і відносяться до суходільних, з помірно вологим кліматом (660-900 мм опадів за рік), великою (2500-2600 ?С) сумою активних температур, відносно короткою (90 днів) м'якою зимою, тривалим тепловим (260-280 днів) і вегетаційним (210-240 днів) періодом. На них найбільше поширені формації костриць, мітлиць, бобових і різнотрав'я [87,96], в травостоях яких часто зустрічаються такі цінні кормові трави, як конюшини повзуча, гібридна, блідо-жовта, червонувата, золотиста, лучна, лядвенець рогатий, тимофіївка лучна, грястиця збірна і інші.
Післялісові луки гірського лісового поясу розташовані на висотах 500-1250 м над рівнем моря в межах нижнього поясу букових та верхнього темнохвойних лісів і виникли на місці знищених лісів на бурих лісових ґрунтах. Для них характерні вологий (650-1200 мм опадів на рік) помірно холодний клімат (190-240 теплих днів, 135-195 днів вегетаційного періоду із сумою активних температур 1000-2460 оС), з тривалою (120-150 днів), холодною зимою, і досить різноманітні (близько 20 формацій) за видовим складом, переважно низькопродуктивні, за поживністю - середньої якості травостої, серед яких найбільше поширені формації костриці червоної, мітлиці тонкої, конюшини лучної і паннонської, пахучої трави звичайної, королиці звичайної, біловуса стиснутого, тимофіївки лучної [96,220].
Високогірні луки - полонини, розташовані вище природної верхньої межі лісу, на висоті від 1250 м до 2000 м над рівнем моря і займають близько 100 тисяч гектарів гірсько-лучних ґрунтів [87,96], характеризуються помірним, прохолодним і холодним кліматом (90-150 теплих днів, 90-120 днів вегетаційного періоду із сумою активних температур 800-2200 ?C), і пануванням в травостої біловуса стиснутого, ситника трироздільного, щучника дернистого, костриць червоної та лежачої, тонконога альпійського, осоки вічнозеленої та інших.
За господарським використанням виділяють 8 типів, здебільшого низькопродуктивних, з ознаками деградації, основних високогірних лук (пасовищ і сінокосів) [96]. В Закарпатті вони представлені кострицевими (біля 42 тис.га), мітлицевими (біля 28 тис.га), біловусовими (біля 98 тис.га), різнотравними (близько 8 тис.га), бобовими (близько 9 тис.га), ч
- Київ+380960830922