РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ХВОРИХ ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Основою дисертаційної роботи є матеріали комплексного обстеження 124 хворих на ЦД 2 типу та 9 осіб з порушенням толерантності до глюкози (ПТГ) з числа пацієнтів Чернівецького обласного клінічного ендокринологічного диспансеру. Всі обстежені були поділені на 2 групи. Перша група представлена 95 хворими з маніфестною формою ЦД 2 типу (46 чоловіків і 49 жінок), вік пацієнтів перебував у межах від 33 до 72 років, середній вік - 57,9±1,2 роки (тут і далі М±m). Середнє значення індексу маси тіла (ІМТ) становило 26,3±0,5 кг/м2.
До другої групи увійшло 38 хворих на метаболічний синдром (29 хворих на ЦД 2 типу (чоловіків - 13, жінок - 16) віком від 26 до 74 років (в середньому 52,8±3,4 років) з ІМТ 34,45±4,02 та 9 осіб з ПТГ (чоловіків - 4, жінок - 5), середній вік яких становив 47,1±5,06 з ІМТ 34,6±3,98).
В усіх обстежених другої групи були наявні ознаки метаболічного синдрому (вісцеральний тип ожиріння, артеріальна гіпертензія, порушення вуглеводного та ліпідного обмінів тощо).
До контрольної групи, сформованої згідно із загальноприйнятими епідеміологічними підходами, увійшло 25 практично здорових осіб віком від 31 до 64 років (жінок - 13, чоловіків - 12) з ІМТ 28,1±2,67, середній вік яких становив 47,3±5,1.
Оскільки обстежені хворі на ЦД 2 типу та метаболічний синдром проживали в Чернівецькій області, яка відноситься до йододефіцитних регіонів, нами була також створена група порівняння зі 100 осіб, що проживають за аналогічних умов для порівняльної оцінки поширеності тиреоїдної патології.
Серед 95 хворих на ЦД 2 типу з першої групи частота діабетичної нефропатії становила 18,9%, діабетичної ретинопатії - 89,5%. Стан компенсації ЦД на момент поступлення в стаціонар спостерігався у 14 хворих (14,7%), субкомпенсації - у 29 (30,6%), декомпенсації - у 52 (54,7%).
На наступному етапі дослідження, враховуючи значну частоту діабетичної полінейропатії у хворих на ЦД 2 типу, нами здійснено додаткове обстеження 81 з 124 хворих на ЦД 2 типу в поєднанні з діабетичною полінейропатією. Залежно від наявності супутньої патології щитоподібної залози ці хворі були поділені на дві підгрупи. До першої підгрупи включено 57 осіб з ЦД 2 типу, ускладненим діабетичною полінейропатією, в яких була тиреоїдна патологія. До другої - 24 хворих на ЦД 2 типу з діабетичною полінейропатією, але без патології щитоподібної залози. Перша і друга підгрупи хворих були співставлені за тривалістю ЦД, статтю, віком, ІМТ, середньодобовою глікемією і рівнем глікозильованого гемоглобіну.
Діагностику і верифікацію типу ЦД здійснювали відповідно до діагностичних критеріїв ВООЗ [132, 183], а також враховуючи методичні підходи, розроблені вітчизняними вченими - ендокринологами [22, 55].
Тривалість цукрового діабету 2 типу перебувала в межах від 1 року до 33 років, середня тривалість - 8,0±0,7 року. Серед хворих із тривалістю захворювання до 1 року було 11 осіб (11,6%), від 1 до 5 років - 34 (35,8%), від 6 до 10 років - 36 (37,9%), понад 10 років - 14 осіб (14,7%).
У всіх хворих на ЦД 2 типу досліджували глікемічний профіль (значення рівня глюкози крові у 8-11-14-17 год.), на підставі якого обчислювали середньодобову глікемію (Гс), її амплітуду (Га), розраховували глікемічний показник (Гп) за формулою: Гп = Гс + 1/2 Га (ммоль/л) (Schambach Н., Knappe G., Carol W., 1988). Вираховували вміст глюкози в ранковій (ГСр) і добовій (ГСд) сечі. Рівень глікозильованого гемоглобіну визначали з допомогою "Stat Fax 1904 Plus".
Стан ліпідного обміну оцінювали за рівнем у сироватці крові загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), бета-ліпопротеїнів. Рівень креатиніну в сироватці крові свідчив про функціональний стан нирок. Стадії діабетичної нефропатії визначали відповідно до класифікації C.E.Mogensen (1983 р.), стадії діабетичної ретинопатії - за класифікацією Е. Kohner, M. Porta [265].
Оцінка тиреоїдного статусу полягала у визначенні вмісту в сироватці крові тиреотропного гормону (ТТГ), тироксину (Т4), трийодтироніну (Т3), антитіл до тиреоїдної пероксидази (ТПО). Крім того, розраховували співвідношення Т4 до Т3 (Т4/Т3), а також досліджували вміст йоду в сечі, зібраній за добу.
Визначення концентрації йоду проводилося у добових порціях сечі згідно реакції Sandell-Kolthoff за методом Dunn et al. [171] у лабораторії епідеміології ендокринних захворювань Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМН України (керівник - д.мед.н. Кравченко В.І.). Результати вмісту йоду в сечі представлені в мкг/л. Ця реакція високочутлива і специфічна для йоду. Оскільки концентрація йоду в пробах сечі розподіляється нерівномірно, оцінювали не середнє значення, а медіану.
У реакції Sandell - Kolthoff йонізований йод каталізує відновлення чотиривалентного іона церію до тривалентного з одночасним окисленням миш'яку. Комплекс сірчанокислого амонію з чотиривалентним церієм має жовте забарвлення, тоді як відновлений комплекс безколірний. Швидкість зникнення жовтого забарвлення пропорційна кількості присутнього в пробі йоду. Ця реакція високочутлива і специфічна для йоду.
Визначення концентрацій ТТГ, Т4, Т3 методом радіоімунного аналізу проводилось в лабораторії Чернівецького обласного діагностичного центру. Тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія (ТАПБ) щитоподібної залози була проведена у 5 осіб з метаболічним синдромом (з вузловими формами зоба).
Вміст ТТГ визначали за допомогою радіоімунного аналізу на радіоімунному аналізаторі "Гама-12" за допомогою набору РІА-ТТГ (Чехія) з показниками нормальних величин від 0,5 до 5,0 мкОД/мл і межею чутливості - 0,003 мкОД/мл. Концентрацію загального Т4 визначали радіоімунним аналізом із використанням набору ріо-Т4--ІПР (Білорусь) вищеописаним аналізатором (нормальні показники 62-141 нмоль/л). Нормальні показники для Т3, який визначали за допомогою н
- Київ+380960830922