РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ ТА МЕТОДИ ЇХ ДОСЛІДЖЕННЯ І ЛІКУВАННЯ.
2.1. Загальна клінічна характеристика хворих з рецидивами туберкульозу легень.
Для визначення об'єктивної та достовірної картини поширеності, структури, сучасних особливостей та ефективності лікування хворих з рецидивами туберкульозу легень, ускладненого бронхообструктивним синдромом, були взяті під спостереження всі хворі на цю недугу, що знаходились на лікуванні у терапевтичних відділеннях Запорізького обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру за період 2003 - 2004 роки.
Проведене обстеження ґрунтувалося на суб'єктивних та об'єктивних клініко-лабораторних, променевих, інструментальних, біохімічних методах дослідження. Зокрема, вивчались історії хвороби, з яких були взяті наступні основні дані: паспортна частина, дані про первинне захворювання на туберкульоз, проведені курси профілактичного лікування, характер залишкових змін у легенях, супутні захворювання при первинному процесі, їх лікування, клінічна форма рецидиву туберкульозу легень, його ускладнення, супутні захворювання при рецидивному перебігу, дані променевого та інструментального досліджень (кількість та характер порожнин розпаду, наявність специфічних чи неспецифічних змін в бронхах), наявність бактеріовиділення, медикаментозна стійкість, режими антимікобактеріальної терапії, результати лікування, порушення дисципліни.
За останні 2 роки, з 2003 по 2004 рік, на лікуванні в стаціонарі обласного протитуберкульозного диспансеру знаходилися 221 хворих з рецидивами специфічного процесу. З контингенту було виключено хворих, старших 70 років, з супутньою поліорганною патологією та тяжким загальним станом, з наявністю в анамнезі хронічного обструктивного захворювання легень.
Таким чином, після відбору під наглядом залишилося 114 пацієнта, що склало 51,6 % даного контингенту хворих. Це дає змогу з високим ступенем вірогідності встановити особливості сучасної картини рецидивів туберкульозу легень, вплив порушень функції зовнішнього дихання на перебіг туберкульозного процесу при рецидивах захворювання і ефективність лікування, розробити методику раннього виявлення бронхіальної обструкції та обґрунтувати застосування комбінованої аерозольної бронходилятаційної терапії в комплексному лікуванні обструктивного синдрому при рецидивах туберкульозного процесу.
Серед всіх обстежених зареєстровано 93 (81,6 %) хворих чоловічої статі та 21 (18,4 %) жіночої статі. Найбільшу питому вагу склали пацієнти віком від 30 до 59 років (68,3 %). Серед пацієнтів, які поступили до стаціонару першу реактивацію туберкульозного процесу мали 99 (86,8 %) хворих, у 13 (11,4 %) - рецидив виникав вдруге, у 2 хворих (1,7 %) реактивація туберкульозу була втретє. У переважної кількості хворих (50,8 %) реактивація специфічного процесу відбувалась через 1-7 років. У 70 хворих (61,4 %) рецидив туберкульозу виявлений при зверненні за медичною допомогою, у 44 (38,6 %) - при профогляді.
Аналізуючи анамнез, особливу увагу приділяли даним про первинне захворювання на туберкульоз, проведені курси профілактичного лікування, характер залишкових змін у легенях, ускладнення при первинному процесі, їх лікування. Так, повторне запалення на ураженій половині легень спостерігалося у 77 (67,5 %) обстежених, серед бактеріовиділючів рецидиву захворювання раніше знаходили МБТ в харкотинні у 53,4 % хворих.
Специфічні зміни бронхолегеневого апарату, підтверджені бронхоскопією при вперше діагностованому процесі виявляли у 10 (8,8 %) хворих, у 38 (34,2 %) пацієнтів мав місце бронхообструктивний синдром, підтверджений даними дослідження функції зовнішнього дихання на момент перебування в стаціонарі при первинному захворюванні..
Повноцінний курс антимікобактеріальної терапії при вперше діагностованому туберкульозі одержали 94 (82,5 %) пацієнт. Патогенетичне застосування бронхолітичних препаратів при попередньому захворюванні відмічалося у 6 (15,8 % ) із 38 хворих, у 25 (65,9 %) пацієнтів з неспецифічними і специфічними бронхолегеневими порушеннями застосовувалося ендотрахеальне введення протизапальних і бронхорозширюючих засобів.
Великі залишкові зміни в легенях зберігалися у 77 (67,5 %) хворих. Найбільш частими причинами реактивації туберкульозу були відсутність протирецидивного профілактичного лікування (26,3 %), переохолодження та гострі респіраторні захворювання (33,3 % ), неповноцінний курс при первинному запаленні (17,6 %), контакт з туберкульозними хворими (6,1 %).
Серед всіх обстежених з рецидивним перебігом у 8 (7,0 %) хворих діагностовано вогнищевий туберкульоз, у 75 (65,8 %) - інфільтративний, у 26 (22,8 %) - дисемінований, у 2 (1,7 %) - фіброзно - кавернозний, у 2 (1,7 %) - туберкульома, у 1 (0,9 %) - ексудативний плеврит. Деструкції в легенях спостерігалися у 78 (68,4 %) осіб. При дослідженні харкотиння мікобактерії туберкульозу (МБТ) виявлені у 84 (73,7 %) хворих.
Ускладнення (кровохаркотиння) мали місце у 7 (6,1 %) обстежених, супутня патологія - у 52 (45,6 %) осіб. Зібрані дані про специфічну патологію слизової оболонки бронхів при попередньому захворюванні у 10 (8,8 %) хворих.
Клінічні форми, які найбільш часто діагностували у пацієнтів із рецидивами туберкульозу легень, представлені у табл. 2.1.
Більша частина хворих мала деструктивний характер туберкульозних змін, особливо при інфільтративній та дисемінованій формах. Слід відмітити, що серед всіх пацієнтів, у яких в легенях при рентгенологічному дослідженні виявили порожнини розпаду, переважна кількість була бактеріовиділючами.
Рентгенологічне дослідження органів грудної клітки дозволило встановити туберкульозне ураження однієї легені у 56 (49,1 %) хворих, двобічне ураження специфічним процесом - у 58 (50,9 %) пацієнтів.
Чутливість МБТ до антимікобактеріальних препаратів була збережена лише у 37 (45,7 %) бактеріовиділючів. Резистентність МБТ до 1-2 препаратів спостерігалася у 26 (32,1 %) хворих, полірезистентна стійкість до 3
- Київ+380960830922