Вы здесь

Поетика Грицька Чупринки (образна система, метрика, ритміка, строфіка, фоніка).

Автор: 
Кудряшова Оксана Валентинівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2007
Артикул:
0407U004288
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОБРАЗНА СИСТЕМА ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ
У КОНТЕКСТІ ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПРЕСИМВОЛІСТІВ
Одним із засобів відображення людської свідомості (явищ, фактів, подій) є
конкретне уявлення – образ. Він утворюється за участю уяви і не просто
відображує один якийсь факт, а згущує, концентрує вагомі для автора сторони
життя задля його осмислення. Його ціль – «...реформувати річ, перетворити її в
дещо інше – складне в просте, просте в складне, але у будь-якому разі досягнути
між двома полюсами найвищої смислової напруги, розкрити взаємопроникнення
найнесхожіших планів буття [96, с. 252]».
Оцінки поетичної образності Грицька Чупринки були досить різнорідними. С.
Єфремов вважав, що він млявий щодо художніх образів, а Я. Можейко був
впевнений, що він «...слова ліпить, накопичує безкінечно, а за ними й не видно
зовсім образу [109]». Однак Микола Євшан був переконаний, що в українській
літературі «поетів-ліриків маємо ми двох: Олеся і Чупринку [51, с. 277]».
Справа, очевидно, в тому, що критики по-різному розуміють сенс лірики.
«В ліриці поетична думка, складний внутрішній досвід повинні бути передані
згущеними поетичними формулюваннями, які встановлюють із читачем швидкий та
безпомилковий контакт [39, с. 14]» – так визначала суть лірики Л. Гінзбург. У
ліриці розкривається цілісний рух людської душі. Вона не тільки фокусує свою
увагу на внутрішньому житті людей, а й залучає до свого аналізу такий стан,
який зосереджує нас на зовнішній реальності. Лірична поезія – не завжди розмова
поета про себе та свої почуття, це відкритий погляд, ставлення ліричного
суб’єкта до речей, їх оцінка. Така поезія легко відображає просторово-часове
уявлення, зв’язує почуття із фактами буття та природи, історії і сучасності, із
життям у світі, глобальними проблемами і проблемами глибоко особистісними.
«Ліричне слово – концентрат поетичності [38, с. 13]», а «великі поети вміли
сполучати пізнаване із несподіваним [38, с. 46]».
Ліричній творчості Чупринки властива повторюваність, своєрідна одноманітність
образів, яка відтворює постійну настроєвість душі. Повторення й розвиток одних
і тих самих мотивів, тем, образів, конструкцій, інтонацій у поета вибудовуються
за принципом спіралі: повертаючись до початків, кожного разу набуває щось нове.
Мотиви можуть виникати як результат зіткнення в одному контексті смислових
одиниць, які не мають між собою предметних або логічних зв’язків. Окремі слова
й поетичні звороти почасти повторюються в межах одного твору (їх як звуковий
повтор розглядатимемо у розділі «Фонічні особливості вірша Грицька Чупринки»).
Такий прийом сприймається як провідний мотив (наприклад, злом – зло – зла у
поезії «Звуки тайни» [157, с. 178], жоржини – жоржину – жоржина – жоржина –
жоржину у вірші «Жоржина» (250), чорний – чорний – чорних – чорна – чорних у
творі «Сполох» (311)). Своєрідні дуплети певних строф у віршах «Сміх ночі» (64)
та «Сни» (91); «Оркестр» (222) та «Свято Природи» (265) постають у якості
контекстуальних повторів:
Ллються звуки на просторі – Грають птахи на просторі
І в повітрі, і в траві, І в повітрі, і в траві,
– Вийди в щасті, вийди в горі Сиплять звуки в щасті, в горі –
І в гармонії живи (222); Тільки слухай і лови! (265).
Образ у Г. Чупринки будується за романтично-символістичним принципом контрасту
і відповідностей, що пов’язано із засобами творчості, орієнтованої на символ та
уподібнення/ розподібнення (за принципом антитези) понять (паралелі: квіти –
мрії; кохання – страждання; сон – смерть; муза – краса; контрасти: ніч – сонце;
гріх – святість; пісня – стогін; юрба – самотність; село – місто).
2.1. Предметно-чуттєві образи
У нашому дослідженні розрізнятимемо образи за трьома типами: предметно-чуттєві
(речові), абстракційні та образи світу людини. Предметно-чуттєвими вважаємо
такі речі, які «можуть бути елементами «предметного письма» – їх можна посилати
комусь, дарувати, ними можна обмінюватися [72, с. 92]», тобто тварини
(зооморфізми), рослини (ботанізми), неживі речі (одяг, транспортні засоби, їжа
тощо). Інколи твори можуть мати двопланову структуру, коли перший план займають
предметно-чуттєві образи, за якими ховаються ідея, абстракція, яка в ході
розгортання мотиву перетворює їх на символічні означники. Дуже часто такі
образи перетворюються в образи-символи. І допомагає в цьому як контекст, так і
«знання читача про приналежність автора до символізму… «примушуючи» сприймати
«зірки», «небо», «метелицю», «каміння» не як атрибути пейзажу, а як
слова-сигнали, слова-символи [96, с. 379]».
Серед предметно-чуттєвих образів у символістів вирізняються рослинні образи, а
саме квіти та дерева, які складають основу мотиву природи.
Природа, і тільки вона може надихнути творчу людину – таке розуміння світу
визначає ставлення поета до міста. Людині, яка дитинство і юність провела у
селі, хочеться знайти спокій серед природи. Метушливе, гамірне місто втомлює
його, і він відчуває, що зраджує себе і природу:
Я чую помсту тут за зраду
Од степу, сонця й пишних трав
За те, що їх квітчасту владу
На шум бентежний проміняв (436).
Красу природи поет сприймає як джерело душевної наснаги. Пейзаж не має у нього
такого самодостатнього характеру, як у Олександра Олеся та М. Філянського. Як
наголошував Микола Євшан, Чупринка «не розпливається в ній (природі – О.К.) –
як Олесь – а відбирає тільки від неї цілий ряд естетичних емоцій [51, с. 449]».
У «чистому» вигляді поет співає гімни природі, де все підпорядковано законам
життя:
Я за храм беру природу (архів);
Пахнуть квіти, сад шумить,
Як мелодія без змісту (386);
Як божественно бринить
Дивна лірика без змісту (385).
Деякі його твори можна зарахувати