Португальська музична культура від Середньовіччя до епохи Романтизма

Розділ 2
СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ПОРТУГАЛЬСЬКОЇ художньої КУЛЬТУРИ та МУЗИЧНОго мистецтва Від
зародження християнства ДО Ренесансної доби
2.1. Від часів формування португальського королівства до пізнього Середньовіччя
З історії Португалії відомо, що на її території у прадавні часи жили племена
лузітанів (іноді зустрічаємо в літературі: лузи, лузітанці), від чого походить
древня назва Португалії – Лузітанія. Сучасна ж назва країни виникла пізніше,
від міста Порту (Порто-кале, іноді: Портус-Кале), що з ХІ по першу половину ХІІ
століття було резиденцією португальських графів; засноване ж графство спочатку
охоплювало територію між ріками Міньо та Доуру. Португальська музична культура
безсумнівно бере початок у часи, коли це графство відокремилось від королівства
Кастилії та Леону, здобуло незалежність і власне монархічне правління (1140).
Але сучасні музикознавці підкреслюють значення попереднього історичного
періоду. Адже до початку ХІІ століття мистецтво Піренейського півострова вже
існувало і зазнавало впливів інших культур: карфагенської, фінікійської,
грецької, а найбільше – латинської. В результаті того, що Піренейський
півострів протягом багатьох століть (з II ст. до н.е. по V ст. н.е.) був однією
з колоній Римської Імперії (за­хоплення території цього півострову почалось вже
у 210 році до н.е.), найбільшого культурного впливу зазнало його населення від
римлян, наслідком чого було впровадження латинської мови, а також перейняття
типу суспільних відносин, звичаїв, деяких культурних традицій (див. Примітки).
Але ж одночасно з цими процесами почалось формування власного варіанту
культури, внаслідок відсутності прямих стосунків з іншими народами, землі яких
були захоплені Римською Імперією, а з іншого боку, – внаслідок змішування
різноманітних культурних традицій, привнесених з вторгненнями варварських
племен (так, протягом V–VI століть Піренейський півострів був захоплений
племенами вестготів, а пізніше – арабами). В результаті міграції племен на
Піренейському півострові мав місце деякий взаємовплив фольклору різних
народностей. Романізація захоплених земель призвела не тільки до вживання
латинської мови, але й до формування літургійної традиції римського зразка.
Однак, як зазначив видатний португальський музикознавець Ж. ди Фрейташ Бранку,
ще до пришестя вестготів літургійний спів Піренейського півострова вже
відрізнявся від культового співу римського типу [85, с.50] і став відомим як
«іспанський піснеспів» (інша його назва: «вестготський»). Основні відмінності
від римського співу полягали у використанні елементів національного фольклору;
пізніше – також у засвоєнні елементів греко-візантійської літургії (цю традицію
привнесли вестготи). Ж. ди Фрейташ Бранку пояснює цю схожість іспанського співу
з візантійським прямими контактами між церковними правителями Піренейського
півострову та представниками східного напрямку релігії. Португальський
музикознавець також зауважує, що іспанський спів наближався до галіканського та
міланського [85, c.51]. Ж. ди Фрейташ Бранку відзначив і зв’язок іспанського
співу з язичництвом (наприклад, використання танцю у літургії) [85, c.52].
Подібні риси проявилися більше в період арабського панування, коли іспанський
спів не контролювався римською церквою  [50 За Ж. ди Фрейташем Бранку, зразки
цього співу знаходяться у Головній бібліотеці міста Куімбра та
Архієпископському палаці в м. Ламего, але їх ще не вдалося розшифрувати [85, с.
51].].
У часи завоювання Піренейського півострова арабами (з VIII століття) такий
піснеспів стали називати ще «мосарабським» (у підручнику Т. Лі­ванової він
названий мозарабським [31, c.31], див. Примітки). Мосарабами (від арабського
слова «мустарабі» – натуралізований араб) називали людей, що жили на території,
захопленій арабами, але не прийняли мусульманство і залишилися вірними
християнській релігії. Не тільки у літургійному співі, але й у мові відбулись
певні зміни. За визначенням Ж. Маттозу Камари, мосарабський діалект – це
варіант латинської мови, що зазнав значної модифікації в результаті взаємодії
та взаємопроникнення латинської та арабської мов [91, с.21]. Як засвідчує
Р. Віейра Нері, «ця специфічна літургія протрималась у застосуванні до 1080
року, дати, коли церковний собор у Бургосі, відповідно до наказу Папи Грегорія
VII, постановив її заміну на так званий римський ритуал»  [51 [126] Nery,
R.Vieira, Castro, P.Ferreiro de. “Histуria da mъsica”. – 2.Єediзгo da colecзгo
“Sнnteses da cultura portuguesa”. – Europбlia 91 – Portugal. – Lisboa: Imprensa
Nacional – Casa da Moeda, 1999. – С. 12.].
Відомості про мосарабський спів у музикознавчій літературі Росії та України
дуже обмежені. У статті П. А. Ахундова про португальську музику у IV-му томі
«Музичної енциклопедії» цей спів не згадується. Не з’являється назва цього
співу також у характеристиці іспанської музики, даної у статті того ж автора у
II-му томі; П. Ахундов лише зауважує, що літургійний спів Іспанії походить від
галіканського типу латинської літургії, привнесеного з поширенням християнства
ще у часи римського панування. Автори деяких російськомовних праць обмежуються
лише констатуванням факту існування цього співу, але ж не дають його
характеристику (це стосується, наприклад, праці з історії зарубіжної музики Т.
Ліванової [31], підручнику з історії поліфонії Ю. Євдокимової [12]). Визначення
цього співу так само не просто знайти в іноземних літературних джерелах: у
словниках та дослідженнях з історії музики автори пишуть лише про історію
існування цього співу, але не дають його характеристику. Це пов’язано з тим,
що, як було сказано вище, зразки древнього «іспанського» співу ще й досі не