Ви є тут

Ландшафтно-екологічний аналіз та оцінка території для цілей садівництва (на прикладі Хотинської височини)

Автор: 
Кирилюк Сергій Миколайович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U005161
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. Природні умови Хотинської височини
Хотинська височина складена в основному з сарматських вапняків та пісковиків і
являє собою антиклінальне утворення, причому піднят­тя її проходило
нерівномірно. Найбільш інтенсивним воно було в західній частині, яка витримала
найбільші тектонічні напруження, що призвели, очевидно, до утворення скидів,
які оконтурюють височину з заходу і розбивають на окремі гряди меридіонального
напрямку. До цих тектонічних порушень і приурочені долини таких рік, як
Задубрівка, Мошків і Гуків, що мають поздовжній характер і в окремих ділянках
своєї верхньої або середньої течії утворюють напрочуд прямолінійні обриси
[233].
Згідно більшості районувань Хотинська височина охоплює тільки північну частину
післясарматського блоку, а західна, східна й південна відносяться до інших
фізико-географічних районів. Такої думки дотримується більшість вчених, які
вивчають Хотинську височину [220].
Однак ми вважаємо, що такі межі Хотинської височини не є повними [107, 118].
Після відступу Сарматського моря на денній поверхні залишився припіднятий блок
(який продовжував підійматися) з крутим схилом – сучасний правий борт долини
Дністра та пологий – сучасна ліва частина долини р. Прут, а також два пологих
схили – західний (басейн р.Шубранець) та східний (басейн р.Несвоя). Цей блок
почав піддаватися активній лінійній ерозії, яку ми маємо змогу спостерігати у
сучасній ерозійній мережі, що має радіальний характер; рельєфі – поширення
однотипових форм рельєфу в тих межах, які ми пропагуємо; ґрунтовому покриві,
який “концентричними кільцями” оконтурює височину тощо.
Щоб охопити весь блок і генетично підійти до кордонів височини, ми пропонуємо
застосувати басейновий підхід та окреслити уточнені межі наступними басейнами
(за годинниковою стрілкою): р.Онут, р.Молотківський, р.Рашків, р.Рукшин,
р.Несвоя, р.Сталінешти, р.Щербинці, р.Черлена, р.Котилів, р.Дінауци, р.Рингач,
р.Старий Кордон (Рокитна), р.Гуків, р.Шубранець (рис. 2.1.).
Рис. 2.1. Хотинська височина виділена на підставі басейнового підходу та
тектонічної будови
2.1. Геолого-геоморфологічні та гідрогеологічні умови
Структурно-геологічні особливості. Територія Хотинської височини
характеризується складними та різноманітними геолого-геоморфологічними умовами.
Близькість території до орогенічної області Карпат спричинило значну її
рухливість, тектонічну порушеність міоценових і навіть антропогенових
відкладів. У роботах К.І. Геренчука [50, 220] та М.С. Кожуриної [130]
вказується, що Хотинська височина знаходиться в стані тектонічного підняття.
Велика кількість розломів на території дослідження яскраво проявляється в
рельєфі [49, 192]. Деформація терас Пруту розглядається М.С. Кожуриною як
неотектонічні порушення [130], що підтверджується й іншими авторами [192,
206].
Рис. 2.1.1. Геологічна будова Хотинської височини: N2: Пліоценові відклади
нерозчленовані: валунно-галькові нагромадження; N1S1 – Нижньосарматський
підярус: глини, алевроліти, піщаники, туфи; N1ds2 – Верхньодашавська свита:
зеленувато-сірі глини, алевроліти, піщаники, туфи; N1b1 – Нижньобаденський
підярус: глини, алевроліти, піщаники, туфи; N1b2 – Верхньобаденський підярус
нерозчленований: сірі глини, гіпси, алевроліти, піщаники; N1ks – Косівська
свита: сірі вапнисті глини з прошарками алевролітів і піщаників; K1-2 – Нижня
крейда: піски, алевроліти, піщаний фліш; D1 – Нижній девон: аргіліти,
пісковики; O-S – Ордовик і силур: аргіліти і пісковики [49];
Літологія гірських порід. Для цілей садівництва важливе значення мають
приповерхневі та материнські породи. Більшість території складена неогеновими
відкладами. Корінні породи представлені глинисто-піщаними відкладами другого
середземноморського ярусу та нижнього сармату. Найбільш повно виражена тут
передкарпатська фація тортону. Це глибоководні відклади – глини буро-сірого
кольору, володіють незначною ступінню соленосності. Сармат зберігся тільки на
окремих грядах Хотинської височини [49]. Виражений він головним чином нижнім
відділом, який представлений піщано-глинистими породами, ракушняками,
оолітовими вапняками. Верхньосарматські морські відклади в межах височини
збереглися окремими островами [291]. Сарматські породи Хотинської височини
підняті на висоту 350 – 500 м над рівнем моря, в той час як на оточуючих її
ділянках знаходяться на висотах до 300 м (рис 2.1.1.).
Антропогенові відклади на території дослідження представлені переважно
елювіальними, делювіальними та алювіальними [85].
Елювіальні відклади території збереглися на вузьких вододілах пліоценової
поверхні. На найвищих ділянках території елювіальні відклади мають потужність 1
– 2 м і представлені коричневими піщаними суглинками в основі яких залягають
уламки вапняку з суглинками. На схилах вододілів залягають переважно суглинки
жовті з окремими уламками вапняку (0,9 м), а під ними – суглинки
темно-коричневого кольору сильно вапнисті з вапняковими уламками. На півдні
території під шаром жовто-бурого суглинку (0,5 – 0,8 м) трапляється елювіальна
глина, сильно вапниста або з вапнистими прошарками (0,6 – 0,7 м).
Делювіальні відклади поширені на численних схилах вододілів і долин річок,
займають надзвичайно великі площі, але мають дещо ідентичну будову, скрізь
плащевидно покривають схили і представлені переважно суглинками та глинами.
Потужність їх значною мірою залежить від поверхні корінної основи і коливається
від 0,5 – 1,5 до 6,0 – 8,0 м.
Алювіальні відклади утворилися в долинах головних річок – Прут та Дністер.
Залягають вони на терасових рівнях, які добре простежуються у рельєфі. На
найдавніших терасови