РОЗДІЛ 2
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика хворих
Дослідження проведено в 2004-2006 рр. на кафедрі дитячої анестезіології та
інтенсивної терапії Харківської медичної академії післядипломної освіти на базі
відділення інтенсивної терапії Харківської обласної дитячої інфекційної
клінічної лікарні (ОДІКЛ).
У роботі проаналізовано та узагальнено результати обстеження та лікування 110
хворих із критичними станами, зумовленими різноманітною інфекційною патологією.
Серед усіх обстежених хворих діти віком від 1 до 3 років склали більшість – 56
(50,9±4,8%), до 1 року – 26 (23,6±4,1%), з 3 до 5 років – 20 (18,2±3,7%) та
понад 5 років – 8 (7,3±2,5%). Середній вік складав 28,8±2,4 міс, середня маса
тіла – 13,0±0,6 кг. Розподіл за статтю був майже рівний: хлопчики - 56
(50,9±4,8%), дівчатка – 54 (49,1±4,8%) (р>0,05).
Середній термін від початку захворювання до госпіталізації до ВІТ складав
3,0±0,2 доби. Більшість хворих надійшла ургентно до стаціонару з дому – 67
(60,9±4,7%). У зв’язку з тяжкістю захворювання та інфекційним профілем
патології з центральних районних лікарень (ЦРЛ) Харківської області було
переведено 29 (26,4±4,2%) хворих, з інших лікувально-профілактичних установ м.
Харкова – 10 (9,1±2,7%). Із відділень ОДІКЛ внаслідок погіршення стану було
переведено 4 (3,6±1,8%) дитини.
До дослідження увійшли хворі з наступними нозологічними формами: тяжкі форми
кишкових інфекцій, тяжкі форми інфекцій органів дихання та тяжкі форми
нейроінфекцій. Розподіл хворих за нозологічними формами відбувся наступним
чином: тяжкі форми кишкових інфекцій мали місце у 48 (43,6±4,7%) дітей, тяжкі
форми інфекцій органів дихання – у 38 (34,6±4,5%) та тяжкі форми нейроінфекцій
– у 24 (21,8±3,9%).
Збудниками тяжких кишкових інфекцій у хворих найчастіше виступали представники
роду Enterobacteriacea – Shigella, Salmonella, Klebsiella, Echerihia. Причиною
розвитку тяжких інфекцій органів дихання у пацієнтів були як бактеріальні (S.
pneumoniae, S. aureus, B. pertussis), так і вірусні агенти (парагрип, РС-вірус,
аденовірус). Тяжкі форми нейроінфекцій найчастіше були викликані N.
meningitidis B та вірусом герпесу.
При надходженні до ВІТ критичний стан усіх дітей, що потрапили у дослідницькі
групи, був зумовлений сукупністю патологічних розладів. У 98 (89,1±3,6%)
госпіталізованих відмічалося порушення свідомості – середня оцінка за шкалою
ком Glasgow, адаптованої до дитячого віку, складала 12,7±0,2 балів, при чому
загальмованість та сопор мали місце у 47 (42,7±4,7%) дітей, кома I ст. – у 4
(3,6±1,8%). У 28 (25,5±4,2%) хворих відмічалися судоми, у 22 (20,0±3,8%) –
позитивні менінгіальні знаки, у 14 (12,7±3,2%) – вогнищеві неврологічні
порушення.
Більшість дітей - 94 (85,5±3,4%) – мали підвищення температури тіла, середнє
значення якої становило 38,4±4,6єС, при чому температура вище 38,0єС
спостерігалась у 69 (62,7±4,6%) хворих, від 37,2 до 38,0єС – у 25 (22,7±4,0%).
Лейкоцитоз більше 12*109/л відзначався у 43 (39,1±4,7%) хворих, лейкопенія
менше 4*109/л – у 3 (2,7±1,6%), збільшення кількості незрілих форм нейтрофілів
понад 10% - у 51 (46,4±4,8%).
Майже у всіх дітей – 106 (96,4±1,8%) констатувалися клінічні ознаки
зневоднення. Мікроциркуляторні порушення у вигляді “мармурності” шкіри мали
місце у 52 (47,3±4,8%) хворих, зниження тургору тканин – у 87 (79,1±3,9%),
сухість слизових оболонок – у 103 (93,6±2,3%), симптом «білої плями» – у 67
(60,9±4,7%). Дефіцит маси тіла хворих складав у середньому 5,6±0,2%, що
відповідало дегідратації другого ступеню. У 71 (64,6±4,6%) дитини відмічалось
блювання, при чому у 59 (53,6±4,8%) – багаторазове, що ускладнювало проведення
оральної регідратації на початковому етапі лікування.
Розлади з боку дихальної системи мали місце у 97 (88,2±3,1%) хворих. Тахіпноє
відмічалось у 90 (81,8±3,7%) дітей, задишка – у 42 (38,2±4,6%), кашель – у 36
(32,7±4,5%), потреба в оксигенотерапії була у 15 (13,6±3,3%), в інтубації
трахеї – у 10 (9,1±2,7%), у проведенні ШВЛ – у 9 (8,2±2,6%). Тахікардія мала
місце в усіх 110 хворих (100%), середнє значення ЧСС склало 144,0±2,1 уд/хв, що
вірогідно відрізнялося від норми (р<0,001). Дисфункція кишечнику відмічалась
майже у половини хворих – 51 (46,4±4,8%), на біль у животі скаржилося 27
(24,6±4,1%) дітей. Зниження сечовиділення при надходження до ВІТ відмічалося у
42 (38,2±4,6%) хворих.
З метою об’єктивізації тяжкості стану хворих при надходженні до ВІТ проводилась
оцінка за шкалою PRISM (Pediatric Risk of Mortality), середній бал за якою
склав 3,4±0,4, що відповідає прогнозованій летальності у 2,0±0,3 %.
Обов’язковим лабораторним критерієм до включення хворого у дослідницькі групи
була наявність кетонурії при надходженні до ВІТ, тому в усіх 110 (100%) дітей
рівень кетонових тіл у сечі складав максимальне значення – «4+» при проведенні
реакції з нітропрусидом (проба Лестраде).
2.1.1. Основні напрямки інтенсивної терапії, що отримували хворі із ацетонемією
на тлі критичних станів інфекційного ґенезу. Для проведення інтенсивної терапії
всім 110 (100%) хворим був забезпечений постійний внутрішньовенний доступ: 45
(40,9±4,7%) проведена катетеризація підключичної вени за методом Сельдінгера,
65 (59,1±4,7%) катетеризована периферійна вена катетером типу «Venflon». Усі
хворі отримували етіотропну та посиндромну інтенсивну терапію. Зважаючи на
інфекційну природу захворювань, усім 110 (100%) хворим в залежності від
нозологічної форми проводилася антибіотикотерапія за наказом МОЗ України №354
від 09.07.04. Найчастіше призначалися напівсинтетичні пеніциліни (ампіцилін,
амоксицилін-клавуланат, ампіцилін-сульбактам), цефалоспорини II-III генерац
- Київ+380960830922