РОЗДІЛ 2.
КОД ЯПОНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ТЕКСТІ
"МАДАМ БАТТЕРФЛАЙ" ДЖ. ПУЧЧІНІ
Стосовно автентичності у "Мадам Баттерфлай" Дж. Пуччіні було написано менше, ніж це належить, а саме ця опера відтворює нестримну ідею, яку Пуччіні виношував протягом всього життя щодо автентичності місцевого колориту.
Гелен М. Грінвальд
2.1. Код японської культури у лібрето опери.
У музикознавчій та мемуарній літературі (П. Бєлий, М. Головащенко, Л. Данилевич, Г. Казацца, О. Левашова, І. Нестьєв, листування Дж. Пуччіні) досить детально описується історія вибору сюжету композитором, його праця з лібретистами під час написання опери, причини фіаско на прем'єрному показі та створення другої редакції твору. У даній роботі нас цікавитиме безпосередньо семіосфера японської культури - те, про що написано досить стисло.
Останнім часом все більше визнається глибинний зв'язок твору та традицій японської культури. Так, Гелен М. Грінвальд у "Кембридж Опера Джорнал" (2001 рік) зазначає: "Я припускаюся думки, що деякі "японські" елементи в "Мадам Баттерфлай" Дж. Пуччіні мають культурні аналоги, які допомагають сприймати оперу як глибоко автентичну з більшою мірою, ніж це прийнято вважати" [38, с. 237]. Втім, для того, щоб брати участь у семіозисі, необхідно мати попередній семіотичний досвід, який, за вірним визначення Ю. Лотмана, мусить парадоксально передувати семіотичному акту [126, с. 163]. Робота композитора над "Мадам Баттерфлай" якнайкраще ілюструє цю тезу. Дж. Пуччіні свідомо вивчав японську культуру. Він збирав для своєї майбутньої опери необхідний матеріал - музичний, етнографічний, літературний; аналізував праці з історії японського мистецтва - архітектури, живопису, релігії, а також збірники японських народних пісень, користувався вокальними фонограмами. Композитор просив дружину японського посла наспівувати йому японські народні мелодії, розмовляв довгий час з японською драматичною артисткою Садою Якко у 1902 році. Вона погодилася декламувати для Пуччіні японською, аби він зміг вловити особливості розмовної інтонації, темп, акценти, специфіку мовлення.
Музикознавці справедливо відзначають, що одна з причин вибору "японської" тематики Дж. Пуччіні - загальне захоплення Європи Японією та її мистецтвом. Тоді світ лише починав пізнавати японську культуру, адже Японія була ізольованою країною до 1860-х років. В епоху територіального розподілу світу та загрози імперіалістичних війн країна стала об'єктом експансії сильних держав, у результаті чого японці вимушені були відкрити порти для іноземних пароплавів.
У довіднику "Японія" [282] відзначається, що у результаті відвідування Японії гастролерами з інших країн, у 1881 році в Токіо відбувся перший концерт європейської музики. У свою чергу, японські композитори почали отримувати освіту в Європі (Косаку Ямада, Кийосі Нобутокі, пізніше - Ясуді Кийосе та Йорицуне Мацудайра). Японська культура, японські звичаї, традиції, а, головне, найдавніше мистецтво Японії стали об'єктом вивчення в Європі. До світової літератури увійшли імена блискучих майстрів ХVII-XIX століть: Моронобу, Тамаро, Гарунобу, Хокусаі та інших.
Японською гравюрою та графікою зацікавилися видатні живописці Франції - Е. Мане та Е. Дега, П. Гоген та В. Ван-Гог. Велику роль відіграли у пропаганді японського мистецтва французькі письменники та художні критики - брати Гонкур. Специфічне відображення тема Японії знайшла і у літературі. Її вплив розповсюдився насамперед на новий жанр так званого колоніального або "екзотичного" роману. Один з найбільш відомих представників цього жанру на той час - Пьєр Лоті (справжнє ім'я Жюльєн Віо).
Відтворення Японії в опері до "Мадам Баттерфлай" також мало певну традицію. Однак Гелен М. Грінвальд називає оперу Дж. Пуччіні "інтелектуальним і мистецьким кроком уперед" порівняно з "безликими творіннями" його попередників 1: "La Princesse juane" (1872) Сен-Сайона, "Мікадо" (1885) Гілберта і Салівана, "Мадам Хризантема" (1893) Месаджера, "Гейша" (1896) Джонса та "Ірис" (1898) Масканьї [38, с. 238] 2.
Спробуємо дешифровувати "код японської культури", що закладений Дж. Пуччіні на рівні лібрето опери. Це надасть можливості розуміти твір не як "узагальнено-екзотичний", а "більш автентичний", ніж це прийнято вважати. До того ж, розкриття коду допоможе осягнути глибинний смисл причинно-наслідкових зв'язків, закладених у сюжеті опери.
Авторський варіант назви опери відповідає назві драми Д. Беласко - "Мадам Баттерфлай" (в оригіналі "Madama Batterfly"). "Баттерфлай" в перекладі з англійської означає "метелик". Так називає головну героїню її наречений - офіцер воєнно-морського флоту Пінкертон. Це для нього зручний переклад японського імені (Чіо-чіо-сан), а також асоціація з зовнішністю нареченої - легкість, незахищеність, тремтливість. Додавання у назві офіційного французького звернення до заміжньої жінки - "мадам" - вказує на мрію Чіо-чіо-сан європеїзуватися. Адже після весілля вона починає називати себе "мадам" і вимагає від інших звертатися до неї саме так.
У словнику оперних прем'єр ХХ століття зазначається, що опера Дж. Пуччіні з назвою "Мадам Баттерфлай" вперше пройшла у Росії мовою оригіналу 27 січня 1908 року. Твір був показаний у Санкт-Петербурзі (у Великому залі консерваторії) силами приватної оперної трупи під орудою І. А. Труффі. У виданому ж ленінградському клавірі 1938 року (перше видання опери у Радянському Союзі) поряд з авторською назвою у дужках зазначено - "Чо-чо-сан". Такий варіант з'явився після постановки опери у російському перекладі В.С. Алексєєва. У Москві, в театрі С. І. Зіміна 25 січня (7 лютого) 1911 року опера отримала назву безпосередньо за іменем головної героїні - "Чіо-чіо-сан".3 Зі зміною назви відбулося і певне семантичне переакцентування. Відтепер підкреслювалося не бажання японки європеїзуватися, а навпаки - її належність до власної нації. Код японської культури прочитувався не лише через додавання поважної частки "сан" до звернення, а насамперед через символіку імені, близького до природних яв
- Київ+380960830922