РОЗДІЛ 2
ПОСЕЛЕННЯ ТА ПИТАННЯ ДОМОБУДІВНИЦТВА
2.1. Топографічні умови та планування поселень.
Поселення Нижнього Поросся знаходяться, головним чином, на мисоподібних виступах плато або на надзаплавних терасах, обмежених вигином річки або злиттям двох річок (рис. 3-10, 14-16, 23, 27). Висота ділянок, вибраних під забудову, різна: від низько розташованих надзаплавних ділянок (2-6 м - Городище II, Бобриця, Новоселиця І) до високих мисів, оточених обривистими ярами (40-50 м - Квітки I, хут. Хмельная, Пекарі I, II та ін.). Площа поселень також різна: від 3-4 га (Городище І, хут. Хмільна та ін.) до близько 50-70 га (Валява, Млієв І, Переможенці, Ксаверово). Більшість пам'яток мають середні розміри - близько 15-30 га.
Планування поселень є типовим для більшості трипільських пам'яток. Наземні будинки розташовано концентричними колами або еліпсами відповідно до топографічних умов (рис. 10, 16, 27). Споруди орієнтовані своєю довгою віссю на центр поселення. Вхід до будівлі влаштовували в торцевих стінах, а в тих, що стояли ближче до берегового схилу - із зовнішньої сторони селища. В бік ріки або схилу яру, імовірно, звернені господарські приміщення ("сіни", "веранда") жител Пекарів ІІ (рис. 10) та Зеленої Діброви (рис. 29). В рідких випадках простежено планування в декілька рядів жител, витягнутих вздовж надзаплавних терас берегового схилу (Воронівка II, В'язівок І).
Вирівнювання поверхні схилу перед зведенням будинків досягалося шляхом підсипання ґрунту з більш низької сторони, а для будівель Зеленої Діброви ще і шляхом зрізання більш піднесеної сторони берегового схилу (рис. 30). На подібні прийоми штучного нівелювання ґрунту неодноразово вказували дослідники Трипілля [Гамченко, 1926, с.38; Кричевський, 1940, с.183-184; Зиньковский, Зиньковская, 1980; Маркевич, 1981, с.75-76].
З напільної сторони поселення хут. Незаможник простежується додаткове напівкільце наземних будівель. Виявлені на південній ділянці берегового схилу об'єкти розташовані в одну лінію з досить великими проміжками (до 30 м) між площадками №№2, 3, 5 (рис. 16). Забудова однієї лінії не була суцільною, про що свідчить значний розрив лінії "площадок" за спорудою №5. Тут на відстані 50 м уздовж берега не було виявлено яких би ні було будівель.
Залишки наземних будинків-"площадок" поселення Пекарі II розташовані, ймовірно, декількома концентричними колами, групами по два-три на відстані 3-3,5 м один від одного (рис. 10). Будівлі спрямовані своєю довгою стороною до центру поселення [Бондар, 1957, с.4-7; Бондар, 1958, с.29-30]. Аналогічне планування простежене на поселеннях Городище ІІ Вільшанське, Хлистунівка.
Забудова поселень лініями (кільцями?) будівель, що стоять впритул одна до одної, простежена також на південно-східній ділянці поселення Зелена Діброва (рис. 27, 28). Тут було зафіксовано 7 "площадок" (дві з них були повністю досліджені), відстань між якими складала близько 1,5 - 2 м. Особливість забудови Зеленої Діброви - глинобитні перемички між будинками. Відмітимо, що розкопана у 2000 р. ділянка поселення відрізнялась доброю збереженістю об'єктів, а контури "площадок" чітко виділялися на денній поверхні. Уже після першої розчистки між контурами будівель на окремих ділянках було простежено суцільне залягання обмазки. З'ясувалося, що завали між будівлями представлені шматками обмазки з рослинною домішкою, без слідів дерев'яної конструкції. Вони залягають по одній умовній лінії, яка розділяє господарські та житлові приміщення будинків (рис. 28, 29). Вірогідно, тут маємо глинобитні перемички, що з'єднують будинки у єдину лінію (кільце?), аналогічну комплексам, відкритим на поселенні-гіганті Майданецьке [Шмаглій, Відейко, 1988; 1993; 2003]. На останньому подібні споруди розглядаються як оборонна система із переходами на рівні другого поверху будинків [Шмаглій, Відейко, 1993, с.55]. У нашому випадку таке припущення навряд чи може мати місце. Досліджена ділянка селища найбільш захищена природними водними перешкодами. Варто враховувати і те, що виходи з будинків були влаштовані з зовнішньої сторони поселення.
Ще одна характерна риса побутового облаштування мешканців Зеленої Діброви - скупчення відходів у безпосередній близькості від будинків. Безпосередньо за "площадкою" №1 виявлено скупчення кісток, фрагментів кераміки, поодинокі знахідки пластики, що були сконцентровані на "задньому дворі", тобто за протилежною від входу стіною будинку.
Характерною рисою пам'яток Нижнього Поросся є заглиблені у грунт об'єкти різного призначення. На більшості поселень вони існували поряд із наземними будинками і, ймовірно, складали разом із ними комплекси типу "садиб" (Валява, хут. Незаможник, Вільшана І, Григорівка-уроч. Хатище). Винятком є пам'ятка Ігнатенкова Гора, де забудова йшла, вірогідно, хаотично і виключно заглибленими об'єктами [Відейко, 2005, с.192, рис.1].
На околицях або за межами поселень знаходилися виробничо-господарські комплекси. На вибір місця розміщення майстерень впливали різні фактори, серед яких найбільш важливими були, імовірно, близькість до джерел води і сировини і, додержання мір протипожежної безпеки [Заец, Жураківський, 1994, с.60]. Так, на північно-східній околиці поселення хут. Незаможник був розташована комплекс "гончарна майстерня", в який входили дві заглиблені будівлі і виробнича піч (рис. 16, 20). Проте, кременеобробна майстерня-напівземлянка в Пекарях II розташована майже в центральній частині поселення (рис. 10). Центр трипільських поселень звичайно вважається не забудованим і відведеним або для суспільних потреб, або для загону і утримання худоби. Планування, подібне Пекарям ІІ, фіксується дуже рідко і пов'язується з наявністю на поселеннях суспільних споруд [Рижов, 2001, с.57].
2.2. Наземні будівлі.
На сьогодні можемо казати про 2 типи споруд та їхні підтипи і варіанти. До першого типу відносимо наземні глинобитні будівлі, серед яких виділяються 3 підтипи, що різняться розмірами і конструктивними особливостями.
1-й підтип - будівлі, де пі
- Київ+380960830922