Ви є тут

Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України.

Автор: 
Андронов Ігор Володимирович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U001966
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2.
ВИМОГИ, ЯКИМ МАЄ ВІДПОВІДАТИ РІШЕННЯ СУДУ

Кожне рішення суду має відповідати певним, чітко визначеним вимогам. Наявність таких вимог є невід'ємним атрибутом процесуальної форми, в якій відбувається вся діяльність суду з розгляду і вирішення цивільних справ у рамках цивільного процесу [55; с. 16]. Оскільки характерною рисою процесуальної форми є детальна правова регламентація, то вимоги, які пред'являються до актів правосуддя, не можуть не розглядатися наукою цивільного процесуального права з метою створення підґрунтя для правового регулювання даного питання.
До рішення суду пред'являються вимоги як до акта правосуддя, який покликаний захищати та охороняти суб'єктивне право і правопорядок в державі.
Різні автори вказують на різні вимоги, яким має відповідати рішення суду.
Так, наприклад, М.Г. Авдюков підкреслює, що судове рішення має бути законним і обґрунтованим, визначеним, безумовним, точним і повним [56; с. 213-214].
М.Б. Зейдер до вимог судового рішення відносить законність і обґрунтованість, вичерпний характер, категоричність, безумовність [27; с.67-74].
Є.Г. Пушкарь зазначає, що судове рішення має бути законним та обґрунтованим, мати вичерпний та безумовний характер, бути категоричним [57; с. 23-32].
М.Й. Штефан вважає, що рішення суду повинно відповідати вимогам законності, обґрунтованості, викладатися у відповідній процесуальній формі, бути вичерпним і безумовним [48; с. 408-413].
Підсумовуючи точки зору різних авторів, можна зробити висновок, що до вимог, які пред'являються до рішення суду в науці цивільного процесуального права відносять: законність, обґрунтованість, вимогу дотримання встановленої законом процесуальної форми, повноти, визначеності, безумовності, виховної ролі рішення суду, публічності, легітимності та своєчасності. Необхідно зупинитися на кожній із цих вимог більш докладно.

2.1. Законність та обґрунтованість рішення суду

Законність та обґрунтованість рішення - це вимоги, висунуті на перший план. Це єдині вимоги до рішення суду, прямо закріплені в нормах цивільного процесуального законодавства (ст. 213 ЦПК України).
Кожне рішення суду має бути законним.
Принцип законності, як керівне начало, був вперше покладений в основу приватного права римськими юристами.
Усі великі досягнення римського права - очевидна справедливість і практичність казуальних рішень, точність і ясність формулювань, влучний розподіл окремих понять (завжди конкретних або загальних у застосуванні до конкретного випадку) - все це суть вираження чудових принципів, понять, порядку, створених у формі великої кількості конкретних уявлень [58; с.231].
Питання законності рішення суду завжди залишається актуальним. Порушення або неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права є однією з основних причин скасування рішень місцевих судів [59; с. 5].
Так, за даними судової статистики, у першому півріччі 2006 року судами апеляційної інстанції скасовано і змінено 13,7 тис. рішень, або 3,3% від ухвалених місцевими судами, у тому числі в апеляційному порядку скасовано і змінено 13,2 тис. рішень місцевих судів, або 3,1% від ухвалених. Найбільша частка скасованих і змінених в апеляційному порядку рішень, ухвалених місцевими судами м. Києва - 5,5%, областей: Кіровоградської - 4,8%, Одеської - 4,8%, Донецької - 3,6%, Закарпатської - 3,6%, Дніпропетровської - 3,4%, а також Автономної Республіки Крим - 4,5%; найменша - ухвалених судами областей: Волинської - 1,9%, Житомирської - 1,9%, Чернівецької - 1,9%, Вінницької - 1,8%.
В апеляційному порядку скасовано 11,2 тис. рішень у цивільних справах, або 2,6% від ухвалених місцевими судами, змінено 2,1 тис. рішень, або 0,5%.
За апеляціями з направленням справи на новий судовий розгляд скасовано 4,7 тис. рішень місцевих судів у цивільних справах, або 42,6% від усіх скасованих. Із них 1,9 тис. справ повернено у зв'язку з їх розглядом за відсутності когось із осіб, які беруть участь у справі і яким не було повідомлено про час та місце судового засідання, що на 7,1% менше, але їх частка від скасованих із направленням справи на новий судовий розгляд збільшилася і становила 39,7%. Підставою для скасування 1,4 тис. рішень, або 30,2% від усіх скасованих з направленням справи на новий судовий розгляд, стало вирішення місцевими судами питання про права й обов'язки осіб, які не брали участі у розгляді справи. Найбільшою є частка скасованих із зазначеної підстави рішень, ухвалених судами областей: Чернігівської - 56,9%, Хмельницької - 55,8%, Львівської - 52,1%, Луганської - 46,3%, Волинської - 44,8%, Рівненської - 44,4% .
Кількість ухвалених апеляційними судами нових рішень порівняно з I півріччям 2005 р. збільшилася з 4,5 тис. до 5,7 тис., або на 26,6%. Їх частка в числі скасованих рішень місцевих судів становила 51,0%. Водночас дещо зменшилася кількість нових рішень (та їх частка), постановлених апеляційними судами областей: Волинської - 59 нових рішень, або 62,8%, Черкаської - 116 рішень, або 47,5%, Львівської - 101 рішення, або 36,6%. Із закриттям провадження у справі скасовано 648 рішень, що на 28,1% більше, або 5,8% від усіх скасованих [60].
Відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Як можна побачити, нормативне визначення законності рішення суду є дещо спрощеним. Більш докладно це поняття розроблене в науці цивільного процесуального права.
Під законністю рішення суду деякі автори розуміють точне, неухильне дотримання судом при розгляді та вирішенні цивільної справи чинних норм матеріального і процесуального права [61; с. 288]. В. Щеглов під законністю розуміє якість, або стан судового рішення, яке характеризується правильним застосуванням судом норм матеріального права, дотриманням норм процесуального права і судочинства [62; с. 7-8]. П. Радченко вважає, що рішення суду є законним, якщо воно ухв