РОЗДІЛ 2 Розвиток жанру сонати для скрипки та фортепіано в українській камерно-інструментальній музиці ХХ століття: особливості фактурно-жанрової організації тематизму та виконавська інтерпретація
2.1. Композиторська творчість і виконавство 47
2.2. Українські сонати для скрипки та фортепіано 1960-х років
2.2.1. Загальний огляд основних стилістичних тенденцій 52
2.2.2.Тембровий тематизм та проблеми виконавського інтонування у Першій сонаті Ю.Іщенка (1969) 57
2.3. Українські сонати для скрипки та фортепіано 1970-х років
2.3.1. Виконавське інтонування фактурно-жанрових трансформацій лейттеми в Сонаті В. Птушкіна (1976) 64
2.3.2. Тембро-фактурне переінтонування тематизму в Сонаті М.Сильванського (1978) 69
2.2.3. Романтичний темброво-колористичний комплекс засобів виразності на прикладі Сонати №2 "Романтичні образи" Ю.Іщенка (1979) 82
2.3.4. "Sonata piccola" Є.Станковича (1977) - як приклад втілення принципів тембрової імітації та фактурно-тембрової персоніфікації тематизму 90
2.3.5. Взаємопроникнення різноманітних типів фактури з сонорними компонентами на прикладі Сонати №1 тв.71 В.Бібика (1975 ) 96
2.4. Українські сонати для скрипки та фортепіано 1980-х років
2.4.1. Семантика темброобразів та тембро-фактурного переосмислення жанрового інваріанту тематизму в Сонаті №3 Ю.Іщенка (1989) 112
2.4.2. Роль динамічних, сонористичних та агогічних нюансів як елементів фактури на прикладі Сонати "Post Scriptum" В.Сильвестрова (1988) 121
2.5. Українські сонати для скрипки та фортепіано 1990-х років
2.5.1. Класичні фактурно-стильові формули як фактори побудови драматургії в Сонаті №2 М. Скорика (1990) 128
2.5.2. Сонористичні елементи у функції теми та роль ритмічної ансамблевої алеаторики у фактуроутворенні на прикладі Сонати О.Щетинського (1990) 140
ВИСНОВКИ 147
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 153
ДОДАТКИ
Додаток 1 Хронологічний список сонат для скрипки та фортепіано
українських композиторів 170
Додаток 2 Алфавітний список українських композиторів - авторів сонат для скрипки та фортепіано 173
НОТНІ ПРИКЛАДИ 175
В С Т У П
"...наша найглибша і найзворушливіша мова -
мова струнної музики, і, наскільки безсумнівно
те, що скрипка є найбільш благородним з
усіх інструментів... настільки ж безсумнівно і
те, що найпотойбічніші, найсвященніші момен-
ти її повного просвітлення зосереджені в
струнному квартеті і скрипковій сонаті".
( О.Шпенглер)
Розвиток музики у ХХ столітті характеризується помітним збільшенням значення і питомої ваги камерно-інструментальних жанрів. Трагічні соціальні конфлікти століття спричинили посилення тенденцій інтелектуалізму і психологізму в мистецтві,1 виникнення нових систем музичного мислення, нових засобів виразності. Камерні жанри, з властивою для них чутливістю до найменших душевних порухів, найтонших емоційних станів, здатністю "на малому просторі створювати своєрідну конденсацію інтонаційної напруги" [166, с.6], здатністю легше, ніж у монументальних жанрах, висвітити індивідуальні, специфічні тембральні властивості інструменту, знайти нові прийоми звуковидобування, містять у собі величезні можливості експериментування. Вони й стали тим полем дії, на якому в ХХ ст. відбувалося технічне переозброєння європейської музики. Основні стильові напрямки епохи: течії пізнього романтизму, імпресіонізму, експресіонізму, неокласицизму, неоромантизму, авангардизму, - знайшли своє блискуче втілення у різноманітних жанрах камерно-інструментальної музики, серед яких один з найстаріших і наймобільніших - жанр сонати для скрипки і фортепіано.
Цей жанр камерно-інструментального ансамблю вже більше двох століть приваблює композиторів різних національних шкіл глибиною ліричної сповідальності, напруженістю внутрішньої духовної динаміки, закладеної в діалогічній природі сонатного дуету. Корифеями музичної класики - Й.С.Бахом, В.-А.Моцартом, Л.Бетховеном, Ф.Шубертом, Р.Шуманом, Й.Брамсом, С.Франком, Е.Грігом та багатьма іншими - створені справжні шедеври у цьому жанрі.
У першій - на початку другої половини ХХ ст. cвітова камерно-інструментальна музика збагатилася новими яскравими творами у жанрі сонати для скрипки і фортепіано. У цей період з'являються сонати К.Дебюссі, М.Равеля, В.Д'Енді, А.Онеггера, Д.Мійо, Ж.Тайфер, А.Русселя (Франція), Б.Бартока (Угорщина), А.Шенберга, А.Веберна (Австрія), П.Хіндеміта (Німеччина), О.Респігі (Італія), В.Новака, Л.Яначека (Чехія), Дж.Енеску (Румунія), С.Скота, Д.Ірланда (Англія), Ч.Айвза, В.Томсона, А.Копленда, С.Барбера, Г.Коуела, Е.Мак-Доуелла (США), Е.Віла-Лобоса (Бразилія), Г.Катуара, С.Прокоф'єва, М.Мясковського, В.Шебаліна, М.Вайнберга, Г.Уствольської, В.Салманова, Е.Денисова, А.Ешпая, А.Шнітке, Д.Шостаковича (Росія). Перша половина ХХ століття ознаменувалися й появою фактично перших українських сонат для скрипки і фортепіано1. Це дві скрипкові сонати Ф.Якименка (1905, 1906), сонати Г.Таранова (1921), В.Барвінського (1925, ноти втрачено), М.Вілінського (1926), Б.Лятошинського (1926), В.Косенка (1927), М.Коляди (1928), Г.Верьовки (1932), С.Орфеєва (1947) та ін.
Але особливо стійким зростанням інтересу українських композиторів до жанру сонати для скрипки та фортепіано відрізняється друга половина ХХ століття, коли вперше в українській музиці скрипкова соната заявила про себе як у кількісному, так і в якісному відношенні. У цей період були написано понад півсотні скрипкових сонат, які демонструють широкий стильовий діапазон. Серед них: дві скрипкові сонати М.Скорика, три сонати О.Красотова, дві сонати В.Сєчкіна, чотири сонати В.Бібика, п`ять сонат Ю.Іщенка, сонати В.Птушкіна, Є.Станковича, М.Сильванського, В.Кирейка, А.Коломійця, В.Сильвестрова, О.Козаренка, О.Щетинського та багатьох інших визначних сучасних українських композиторів. На початку 2000-х років створюються Шоста, Сьома та Восьма сонати Ю.Іщенка, скрипкові сонати В.Журавицького, В
- Київ+380960830922