РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна методика та об'єкти дослідження
Експериментальне дослідження було проведене на 51 статевозрілих безпородних собаках масою від 15 до 20 кг, які за своїми анатомічними та фізіологічними даними найбільш підходять для оцінки процесів в шлунково-кишковому тракті та розробки методів оперативних втручань [212, 233, 244, 293]. Тварини були поділені на 5 груп. Строки експерименту склали від 30 до 210 діб. Розподіл тварин за групами спостереження та за термінами дослідження представлено в таблиці 2.1.
Тварини отримували звичайний харчовий раціон, утримувались в умовах карантину не менше 3 тижнів до дослідів. Перед дослідом впродовж 12 годин тварин не годували. За 30 хвилин до операції тваринам вводили внутрішньом'язово розчин аміназину (2,5 % - 2,5 мг/кг), димедролу (1 % - 1 мг/кг), атропіну сульфату (0,02 мг/кг). Потім внутрішньоплеврально вводили 2 % розчин тіопенталу натрію з розрахунку 40 - 50 мг/кг маси тіла. Тривалість наркозу складала 1-3 години. Дихання і серцева діяльність залишалися в межах норми.
Після введення в наркоз тварини фіксувалися на столі в положенні на спині. Оперативні втручання проводились в умовах асептики та антисептики.
Комісією з біоетики Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова (протокол №3 від 18.11.2005) встановлено, що проведені дослідження відповідають етичним та морально-правовим вимогам згідно з наказом МОЗ України №281 від 01.11.2000.
Методика створення моделі підпечінкової ПГ.
Найбільш часто для створення моделі ПГ використовують звуження ворітної вени.
Таблиця 2.1.
Розподіл тварин за групами спостереження та за сроками
дослідження.
№ Група Термін
спостережен
ня (доба) Кількість
прооперованих
тварин 1 Контроль 30 3 2 Модель ПГ 30
90
180 4
3
5* 3 ПГ + СРА 30+30
30+90
30+180 3
5
4* 4 ПГ + резекція ТК 30+30
30+90
30+180 3
4
5 5 ПГ + СРА(власна
методика) 30+30
30+90
30+180 4
4
4 Всього 51
Примітка. * - З урахуванням тварин, що загинули
Застосована модель ПГ є найбільш патофізіологічно обгрунтованою для створення умов застою крові в системі ворітної вени [13, 60, 108, 200, 244].
Виконували верхню серединну лапаратомію. Після відведення дванадцятипалої кишки та воротаря шлунку донизу та вліво знаходили печінково-дванадцятипалу зв'язку. Розсікали передній листок зв'язки та з її товщі виділяли ворітну вену. Нами було проведено вимірювання діаметра ворітної вени штангенциркулем або сантиметровою стрічкою визначали довжину кола і за формулою R=L/2? визначали її діаметр. Вимірювали початковий тиск у системі ворітної вени та швидкість об'ємного кровотоку. Згодом звужували ворітну вену на 50 % шовковою лігатурою, використовуючи металеві стержні різного діаметру (мал. 2.1).
Мал. 2.1. Схема створення моделі ПГ
Критерієм звуження було підвищення портального тиску вище 300 мм. вод. ст. та зниження об'ємного кровотоку в ворітній вені не менш, ніж на 50 % стосовно до початкового. Проводили контроль гемостазу. Рана черевної порожнини за звичною методикою була зашита трирядним швом.
Методика накладання спленоренального анастомозу.
Виконували верхню серединну лапаратомію з висіченням післяопераційного рубця. Проводили ревізію черевної порожнини. Мобілізували шлунково-ободову зв'язку до селезінкового кута ободової кишки. Коли селезінковий кут стає більш мобільним, проводили його тракцію донизу та вправо. Під селезінкою за парієтальним листком очеревини віалізується контур лівої нирки. Селезінкову вену виділяли на відстані 4 см. Мілкі гілки обережно перев'язували. Потім приступали до виділення лівої ниркової вени. Розсікли задній листок парієтальної очеревини. Потім мобілізували ниркову вену на відстані 4 см, в основному тупим шляхом. Коли ниркова та селезінкова вени були достатньо мобілізовані, на них накладали судинні затискачі.
Мал. 2.2. Схема формування спленоренального анастомозу.
У стінках вен висікали напівовальний отвір довжиною 6-8 мм та шириною 2-3 мм. Накладали судинний спленоренальний анастомоз бік у бік (мал. 2.2). проводили контроль гемостазу. Рана черевної порожнини за звичною методикою була зашита трирядним швом. Вимірювали тиск та швидкість об'ємного кровотоку в ниркових венах та в системі ворітної вени.
Методика виконання резекції тонкої кишки.
Виконували верхню серединну лапаратомію, з висіченням післяопераційного рубця. Проводили ревізію черевної порожнини. Вимірювали тиск у системі ворітної вени та швидкість об'ємного кровотоку. Вимірювали довжину тонкої кишки. Визначали 1/2 тонкої кишки таким чином, щоб ділянки кишки були однакові як від зв'язки Трейца, так і від сліпої кишки. Проводили мобілізацію кишки. Виконували типову резекцію з накладанням кишкового анастомозу бік у бік дворядним кишковим швом. Контроль гемостазу. Рана черевної порожнини за звичною методикою була зашита трирядним швом.
Нами також було досліджено, яка оптимальна довжина тонкої кишки має бути видалена для збереження близьких до норми параметрів гемодинаміки в системі ворітної вени при корекціїї ПГ. З цією метою через 30 днів після моделювання ПГ тваринам виконувалась повторна лапаротомія з наступним проведенням резекції частин ТК. У залежності від довжини видаленої частини ТК, тварини були поділені на 3 групи. Так першій групі (5 собак) тваринам було видалено 25 % її довжини, другій (6 тварин) - 50 % частини тонкої кишки, третій (5 тварин) - 75 % частини тонкої кишки. Резекція ТК всім тваринам проводилась за загальноприйнятою методикою. Через 3 місяці всім тваринам після резекції ТК під наркозом виконували лапаротомію з наступним вимірюванням ТВВ та ШОК. Шляхом передозування наркозу на цей те