РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ
СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
Сучасна молодь, здобуваючи освіту, готується до життя у складному і суперечливому світі, перспективи якого багатоальтернативні і майбутнє залежить від подальшого розвитку свідомості людства. Саме молоді належить вирішувати питання ноосфери, розвитку цивілізацій, футурології, екології, соціальної гармонії, які постали перед людством в епоху глобалізації. Й вже сьогодні усім зрозуміло, що їх вирішення потребує від усіх країн, незалежно від їх статусу, консолідованих зусиль, ресурсів, підходів, оскільки без них людське буття стає проблематичним [51, с. 15]. Це означає, що за сучасних умов функціонування соціальних систем на принципах доступності та співробітництва набуває особливого значення, рівно як виховання у молоді готовності до співробітництва, взаємодії, співпраці. А, як відомо, співробітництво неефективне й нерезультативне без толерантного ставлення до інших рас, релігій, соціальних утворень і культурних традицій, особистісних високоморальних якостей, співчуття й готовності допомагати іншим людям.
Отже, психологічне підгрунтя будь-якого соціального співробітництва складає певний рівень толерантності - терпимості щодо представників різних соціальних груп (у першу чергу расових, етнічних, національних, релігійних), до яких індивідуум особисто не належить. На сучасному етапі через поняття "толерантність" визначається важливий принцип організації і оцінювання людської поведінки в рамках діалого-культурологічної парадигми, яка становить гуманістичну альтернативу авторитаристським і маніпулятивним підходам у мікро- та макро-стосунках. "Принцип толерантності щільно пов'язаний із загальногуманістичними настановами, з розумінням складності і суперечливості світу" [52], зазначає Г.О. Балл.
У контексті аналізу перспектив розвитку суспільства расова, етнічна та національна толерантність студентської молоді може розглядатися як у якості потенціалу підтримання миру та спокою у країні, тай й як показник ступеню готовності їх свідомості до відкритості та співробітництва зі світовим співтовариством на засадах загальновизнаних демократичних принципів, що особливо актуально в епоху глобалізації.
Глобалізація як "розширення і поглиблення соціальних зв'язків і інститутів у просторі і часі" [53, с. 88] просто не можлива без толерантності. Кожен регіон багатоликий, тому ескалація нетерпимості і конфліктів потенційно загрожує всьому світу. Від такої загрози не можливо відгородитись національними кордонами, тому що вона носить глобальний характер [54, с. 205-206]. Отже, без толерантності втрачаються здобутки, які несе в собі глобалізація. Коли говорять про здобутки глобалізації, то мають на увазі, зближення держав, зближення народів, зближення націй, що все більше створюються передумови для формування єдиного економічного простору, планетарного інформаційного поля, інтенсивного обігу результатами матеріального і духовного виробництва та загальної мобільності людей. Глобалізація веде до все більш однотипних за своїми характеристиками суспільних відносин. Чи це економіка (ринкова економіка), чи то політика (демократичні форми організації влади), чи то духовна сфера (це багатоманітність і змагальність ідей, культур) і т. ін. [55]. Таким чином, усуваючи міжнаціональні, міжконфесійні та міжкультурні перешкоди, процес глобалізації но-новому організує життєвий світ людства. Світоустрій замкнутих національних держав поволі поступається місцем світоустрію глобального співтовариства відкритих одна одній націй [56, с. 292].
Глобалізація формує нову еру взаємодії між націями, економічними та політичними системами та між людьми. Вона зменшує важливість кордонів, які стають більш відкритими для міжнародних обмінів і контактів, митні тарифи знижуються. Окрім того, глобалізація значно розширює культурно-інформаційні контакти між народами і державами, впливає на управління, виробництво, ринок праці, політичні утворення, інші суспільні інституції і процеси [56, с. 319]. Стрімкість зближення країн і континентів завдячує нині насамперед новим технологіям, досягненням у електроніці та інших передових галузях.
За умов появи нових геополітичних і геоекономічних просторів посилюються міграційні хвилі, інформаційні потоки, економічна і політична взаємозалежність. За останні десятиріччя XX століття в десятки разів зросли обсяги світового експорту, прямих іноземних інвестицій, міжнародного банківського кредиту, обіг на валютних ринках. Люди стали більше подорожувати, помітно зросла міжнародна міграція трудових ресурсів, набуває швидких темпів академічна мобільність.
Дослідження процесів інтеграції, транснаціональності, мондіалізму, які лежать в основі глобалізації, дають змогу пізнати динаміку взаємовідносин між регіонами і континентами, а також виявити те, як вони впливають на поступ і напрямки розвитку людської цивілізації. Характерною ознакою часу є налагодження постійного діалогу між суспільствами, наслідком якого є формування транснаціональних структур. Держави-учасниці передають певні компетенції до створеними ними міжнародних організацій, які здійснюють управління. На прикладі Європейського Союзу можна простежити процес впровадження національного законодавства у законодавство співтовариства, функціонування єдиного ринку, співвідношення національних судів з судами ЄС. Інший приклад формування транснаціональності є утворення Світової організації торгівлі [57, с. 129].
Через явища глобалізації на сьогодні найбільш глибоко інтереси країн реалізуються в інтеграційних процесах, що охоплюють усі континенти, розгортаються на глобальному, субрегіональному чи регіональному рівнях та набувають вертикального, горизонтального чи територіального характеру. У загальному вигляді інтеграція - це кількість та інтенсивність взаємодії націй, держав, що мають тенденцію до зростання [57, c. 130].
Простір співіснування різноманітних культур глобалізуючого світу також зазнає певних гомогенізуючих трансформацій,