РОЗДІЛ 2. Концептуальні засади експериментальної педагогіки
Е. Мейман
2.1. Обґрунтування мети, завдань, методів експериментальної педагогіки
Розробляючи проблематику емпірично-педагогічного дослідження,
Е. Мейман визначає предмет, завдання та обґрунтовує методи нового для свого часу напрямку експериментальної педагогіки. Предметом експериментальної педагогіки
Е. Мейман вважав всебічне вивчення учня з урахуванням усіх відомостей з психології, анатомії, фізіології, антропології, патології дитини й інших наук, зокрема з етики, естетики. Усе це, на його думку, входить "якою-небудь своєю частиною в педагогіку. Запозичивши деякі зведення з інших наук, педагогіка не перестає при цьому бути наукою" [227, 3]. Е. Мейман наполягав на тому, щоб в університетах загальна педагогіка, поглинена філософією, була б відділена від неї, тому що за своїми завданнями, цілями і методами педагогіка є самостійною і, до того ж, емпіричною наукою. Експериментальна педагогіка, тобто емпірично-педагогічне дослідження
Е. Меймана є частиною кожної галузі педагогіки, де є фактична сторона, що передбачає емпіричне дослідження. Напрямками дослідження нової педагогіки він вважав:
1) поведінку і навчальну діяльність дитини;
2) діяльність вчителя;
3) навчальні засоби, методологію та організацію шкільної справи.
Усі питання, що виникають на другому, третьому напрямках, вважав
Е. Мейман, "експериментальна педагогіка намагається розв'язати, йдучи від дитини" [227, 37]. Відповідно до такого розуміння суті експериментальної педагогіки, першим кроком її дослідження стали питання психології (відчуття, пам'ять, сприйняття, увага, мислення та ін.), але з нової точки зору на навчання й виховання [181; 194; 195; 205; 215]. Можна стверджувати, що саме дослідження поведінки і навчальної діяльності дитини стало в центрі уваги емпірично-педагогічних розвідок і сконцентрувалось на експерименті в лабораторних умовах.
Що стосується практичного застосування результатів, одержаних експериментальною педагогікою в організації процесів виховання і навчання дітей, то в Е. Меймана ми не знаходимо матеріалів експериментального вивчення програм, підручників, методів навчання. Питання ж навчання письму, лічбі практикуються ним не в дидактичному, а в психологічному плані: сприйняття, розвиток числових уявлень у дітей та інше. Вивчення дитини, підкреслював Е. Мейман, повинно проводитися ефективним методом експерименту тільки лише психологами в спеціальних психологічних лабораторіях, тому що при масових класних спостереженнях дитина піддавалася великій кількості впливів, що заважають (гомін тих, хто пише, шепіт дітей, ходіння й випадкові втручання вчителя та ін.). Таким чином Е. Мейман наголошував на використанні саме експерименту в лабораторних умовах для експериментальної педагогіки.
Доцільність розвідок у галузі експериментальної педагогіки Е. Мейман обґрунтовує таким чином: 1) результати дослідження періодів психологічного та фізіологічного розвитку дітей дозволяли враховувати вікові особливості при розв'язанні дидактичних питань та викладанні окремих дисциплін; 2) сприяння дослідженню дітей допомагало створенню єдиної системи виховання й освіти, починаючи від дитсадка, початкової та середньої школи та закінчуючи університетом; 3) дослідження дітей повинні були сприяти об'єднанню зусиль школи й батьків та їх тісній співпраці [189, 203-206].
Експериментальна педагогіка, як емпірично-педагогічне дослідження основних положень педагогічної теорії за визначенням Е. Меймана, з самого початку значною мірою спиралась на експериментальну психологію і передбачала вивчення загальних закономірностей та індивідуальних особливостей фізичного й духовного розвитку дитини в умовах використання тих чи інших дидактичних прийомів. У зв'язку з цим
Е. Мейман вважав необхідним розвивати власні експериментально-дидактичні методи для педагогіки й таким чином досягти її наукової самостійності [220, 112]. Вчений прагнув використовувати методику експерименту для вирішення практичних проблем педагогіки і з отриманими знаннями знайомити вчителів. Логіко-дослідницький самоаналіз експериментальної педагогіки жодним чином не пов'язаний з великою кількістю й різноманіттям емпіричних досліджень, що проводились [250, 38]. У побудові гіпотез та плануванні досліджень поточний розподіл напрямків діяльності не розроблявся, таким чином, розглядаючи причинний зв'язок у гуманітарній галузі, показники якого можна було виміряти кількісно, не розглядались і не виділялись окремі аспекти, а лише робились посилання на підготовчу роботу в галузі фізіології почуттів та експериментальної психології. Як представник напрямку експериментальної педагогіки, Е. Мейман за своїми філософськими поглядами був послідовником теорії суб'єктивного ідеалізму, згідно з яким об'єкт пізнання - особистий досвід кожної людини. Досвід розуміється не як сукупність взаємодій між людиною й об'єктивним світом, не як процес активного впливу людини на навколишнє середовище і на особисті стосунки, а як сукупність чуттєвих сприймань і людську психіку взагалі. Поза емпіричних даних людського досвіду, за Е. Мейманом, нічого не існує. Він писав, наприклад, що "слово "чудово" повинно позначати щось суто суб'єктивне, що здійснюється лише в об'єкті, що пізнає" [188, 40].
Е. Мейман стверджував, що загальний процес емпіричного дослідження, як правило, складався з пошуку фактів шляхом спостереження й експерименту, які спочатку детально описувались, потім пояснювався й трактувався фактичний матеріал і взаємозв'язок фактів. Система досліджень вимагала, щоб спостереження й експеримент ставили перед собою хоча б приблизно сформульовану мету. Ця мета повинна була або вказувати лише напрямок дослідження через постановку питань чи проблеми, або формулювати очікуваний результат у формі гіпотези у випадках, що потребували узагальнення чи пояснення фактичного матеріалу за допомогою встановлених законів [59, 24]. Під поняттям гіпотеза Е. Мейман розуміє "можливі передбачувані встановлені з
- Київ+380960830922