Ви є тут

Правові аспекти прикордонного співробітництва на регіональному рівні

Автор: 
Бєлєвцева Вікторія Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U003522
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ В ПИТАННЯХ ПРИКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
2.1. Організація, шляхи та форми становлення міжнародної правової інфраструктури прикордонного співробітництва в Україні

Для здійснення прикордонного співробітництва, перш за все, повинні існувати незалежні держави як особливий територіальний, політичний та структурний спосіб організації суспільства. Без чіткого визначення території держави поняття "кордонів" було б позбавлено будь-якого сенсу - держава панувала б повсюди, межі панування мали б виключно фактичний характер. Цю думку висловив ще у 1903 році приват-доцент Імператорського Санкт-Петербурзького Університету Л. Шалланд [172].
З погляду міжнародного права державні кордони - це фактичні або уявні лінії на сухопутному, водному, повітряних просторах і надрах, які визначають межі дії державного суверенітету. Головне завдання державних кордонів - визначити просторові межі територіального верховенства держави, а також позначити територію, що належить йому, як матеріальну основу життєдіяльності суспільства. Чітке розмежування державних територій суміжних держав на основі взаємної згоди і відповідно до норм міжнародного права є заставою запобігання багатьом конфліктам між державами та їх стабільної взаємовигідної співпраці. Україна як незалежна держава приділяє цьому питанню досить багато уваги [52, 94].
Отже, існують сухопутні, водні і повітряні кордони держави.
Лінія проходження сухопутного кордону визначається в договорах з суміжними державами і на підставі цих договорів позначається на місцевості. Звичайно сухопутні кордони проводяться з урахуванням географічних особливостей місцевості (гірські масиви, річки тощо). Такі кордони іменуються орографічними. Кордони також можуть проводитися по прямій, що сполучає відповідні відрізки, і співпадати з паралелями і меридіанами. Це так звані геометричні кордони [52, 94].
Водні кордони поділяються на річкові, озерні, кордони інших водоймищ і морські. На річках кордон суміжні держави найчастіше проводять по тальвегу - лінії найбільших глибин судноплавної річки; також кордон може проводитися по лінії головного фарватеру або по середині русла несудоходної річки, рідше по лінії одного з її берегів [52, 94].
На озерах і інших водоймищах, як правило, лінію кордону проводять по прямій, що сполучає виходи сухопутного кордону до берегів озера, водосховища і т.п.
Морським кордоном держави є зовнішня межа його територіальних вод або лінія розмежування територіальних вод суміжних держав або держав, що протилежать, або те та інше разом. Зовнішній кордон територіальних вод визначається національним законодавством держав відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Закон України "Про державний кордон України" від 18 грудня 1991 р. встановив ширину територіальних вод Української держави 12 морських миль, що відповідає ст. 13 Конвенції ООН по морському праву 1982 р. [94, 112]
Повітряний кордон держави - це уявна вертикальна площина, основою якої є сухопутний і водний кордони. Верхня межа повітряного кордону, що відокремлює державну територію від міжнародної території загального користування - космосу, не визначений конвенційно. У нормах українського законодавства також конкретно це не відмічено. Існує звичайна норма міжнародного права, відповідно до якої верхня межа повітряного кордону держави знаходиться на висоті 100-110 км над рівнем моря, оскільки саме на такій висоті знаходяться мінімальні перигеї орбіт штучних супутників Землі [52, 94].
Процес визначення лінії проходження кордону між суміжними державами складається з двох етапів: делімітації і демаркації.
Делімітація - це договірне визначення лінії проходження державного кордону, здійснюване за допомогою великомасштабних мап, де в подробицях зображені населені пункти, рельєфи, гідрографія та інші особливості місцевості. При делімітації договірні сторони супроводжують докладним описом нанесену на карту лінію кордону. Мапа із зображеною на ній лінією межі є складовою частиною договору про делімітацію кордону і підлягає парафуванню та підписанню, а також скріпляється гербовими печатками договірних сторін. У договорах про делімітацію є зобов'язання сторін про демаркацію кордону [52, 94].
Демаркація - це позначення лінії державного кордону на місцевості відповідно до договору про делімітацію кордону та прикладеними до нього мапами та описами. Практичні питання демаркації кордону вирішує спеціально створювана для цього змішана урядова комісія суміжних держав. Комісія визначає лінію проходження кордону на конкретних ділянках місцевості, складає протокол-опис кордону, демаркується, мапу з її позначенням і протокол на кожен прикордонний знак. Після закінчення своєї діяльності змішана комісія підписує демаркаційні документи, які набувають чинності після їх затвердження відповідно до законодавства прикордонних держав [52, 94].
Прикладом може служити підписаний між Україною та Республікою Білорусь у 1997 році договір про делімітацію кордону [52, 94].
Стабільність державного кордону - один з основних чинників стабільності міжнародних відносин у цілому [52, 94]. У зв'язку з цим в міжнародному праві існує звичайна і договірно-правова норма про те, що правонаступництво держав як таке не зачіпає встановлених договором кордонів і прикордонного режиму відповідно до ст. 11 Віденської конвенції про правонаступництво держав відносно договорів 1978 р., тобто держава-наступник зобов'язана дотримувати договори про кордони держави-попередника. Згідно п. 2 ст. 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. до цих договорів також непридатне правило про корінну зміну обставин. Навіть при настанні таких дані договори повинні дотримуватися [52, 94].
З метою забезпечення недоторканності кордонів суміжних держав встановлюють за допомогою норм внутрідержавного та міжнародного права певний режим, що включає порядок перепуску і пересування через кордон, пров