РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
З метою виявлення частоти, характеру патології шийного відділу хребта ми
провели поглиблене клініко-функціональне та рентгенологічне дослідження 306
гірників ВО «Орджонікідзевугілля» (вільно обраних). З них у 102 осіб (30%) в
анамнезі відзначене звернення за медичною допомогою з приводу патології шийного
відділу хребта та верхніх кінцівок, про що свідчила наявна відповідна
документація здравпунктів шахт: лікарняні листки, форма 16–ВМ; форма 0,25;
історії хвороби. З них усі були чоловіками. Також для вирішення поставлених
завдань ми використовували результати попередньо проведених досліджень
Донецького науково-дослідного інституту гігієни праці, які містили
характеристику гірничо-геологічних умов шахт з технологією видобування вугілля,
стан умов праці та гігієнічні параметри. Крім того, з метою вивчення
розповсюдженості дегенеративно-дистрофічних змін різних відділів хребта у
порівняльному аспекті в шахтах з різними видами залягання шарів ми
цілеспрямовано проаналізували статистичні матеріали комплексних досліджень, які
були проведені раніше в НДІ травматології та ортопедії за період 1994–1996 рр.
За віком гірників поділили на три групи: від 21 до 30 років – 129 (42,2%) осіб,
від 31 до 40 років – 118 (38,6%) осіб, від 41 до 50 років – 59 (17,6%) осіб.
Гірників похилого віку не було.
Стаж роботи під землею складав до 5 років – у 118 (38,6%) осіб, від 5 до 10
років – 129 (42,2%) осіб і від 10 років та більш було – 59 (19,3%). У 6 (1,9%)
гірників констатовані супутні захворювання.
У стаціонарах хворим проводили загальноклінічні методи дослідження, які
включали загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, рентгенографію органів
грудної клітини, ЕКГ.
2.1. Клінічне обстеження хворих
Клінічне обстеження містило в собі збір скарг, з'ясування анамнезу й оцінку
об'єктивного статусу. При об'єктивному огляді звертали увагу на ступінь
випинання кожного остистого відростка в шийному відділі хребта. Різке випинання
його в порівнянні з вище і нижче лежачими хребцями розцінювали як відхилення
від норми. Звертали увагу на загальний вигляд шиї і напруження м'язів, які
мають велике діагностичне значення. Пальпація хребта дозволяло доповнити дані
огляду, з'ясувати локалізацію, ступінь болючості.
Локалізацію болючих точок визначали натисненням великого пальця на остисті
відростки хребців, а так само перкусією. Пальпацією визначали напруженість
мускулатури усіх груп. Амплітуду рухів у шийному відділу хребта визначали за
допомогою кутоміра. Крім цього, визначали наявність корінцевих та рефлекторних
синдромів, а також м'язові синдроми в області голови, шиї та верхньої кінцівки
в залежності від локалізації процесу, а так само рівня порушень чутливості.
Крім цього, при підозрі на порушення кровообігу у верхніх кінцівках (зменшення
напруження пульсу на променевих артеріях та наявність симптомів, що були
характерні для синдрому Рейно (почуття мерзлякуватості, парестезії, блідості
шкірних покровів пальців кисті) виконували пробу Едісона, яка включає наступне:
при повороті голови в бік хворої кінцівки с одночасним підніманням підборіддя
визначали пульс на променевій артерії. Послаблення, або зниження пульсу
розцінювали як позитивний результат проби. При позитивному результаті проби у 6
(1,9%) хворих виконали реографічне дослідження верхньої кінцівки за
загальноприйнятим методом. Для об'єктивізації результатів дослідження й оцінки
ефективності проведеного лікування рівень інтенсивності больового синдрому
оцінювали за допомогою візуально–аналогової шкали (ВАШ) загальною довжиною 10
см (0 см – відсутність болю, 10 см – максимальний за інтенсивністю біль) [101,
208]. Безпосередньо перед проведенням лікування хворого просили виконати рух,
який викликав найбільший біль у шийному відділі хребта, й оцінювали
інтенсивність болю за візуальною аналоговою шкалою. Пацієнт повинний був
перекреслити однією лінією шкалу в місці, яке відповідало його відчуттю болю
після виконання руху. Інтенсивність вимірялася перевіреною і завжди однієї і
тією ж лінійкою зліва направо з точністю до 1 мм. Після проведення комплексного
лікування вимір повторювали таким же способом. Динаміку зміни болю оцінювали за
різницею між вихідним виміром і вимірами після проведеного лікування. Для
визначення вертеброгенних захворювань нервової системи на шийному рівні хребта
використовували класифікацію академіка І.П. Антонова [7].
2.2. Рентгенологічне обстеження хворих
Рентгенологічні дослідження шийного відділу хребта здійснювали апаратом
«Diagnomax–125» виробництва Угорщини при фокусній відстані 1,5 метра.
Рентгенографію в двох взаємоперпендикулярних проекціях виконували у
вертикальному положенні всім гірникам (100%). Оглядова рентгенографія (бічної
задня) дозволяє оцінити фізіологічні згини, форму, розміри і структуру хребців,
стан замикаючих платівок тіл, висоту дисків, зміщення тіл хребців, зміни в
хребцевому каналі, стан дуговідростчатих суглобів. Оцінити стан шийного лордозу
можливо на бічній рентгенограмі хребта, де проводиться лінія, що сполучає задню
поверхню зубовидного відростка другого шийного хребця і задню поверхню тіла
сьомого хребця. На рівні диска С4-5 визначається глибина лордозу. За нормальний
лордоз шийного відділу хребта береться глибина рівна 12±5 мм; виражений лордоз
– більше 17 мм, згладжений – менше 7 мм. Функціональну спондилографію
виконували в суворо бічній проекції, у вертикальному положенні хворого при
максимальному згинанні та розгинанні шиї. Для отримання зображень міжхребцевих
отворів використовували ѕ проекцію, при якій сагітальна площина хребців із
площею касет
- Київ+380960830922