Ви є тут

Мономіф як психологічна передумова формування української ментальності

Автор: 
Парходько Ганна Юріївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U004441
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Теоретичний аналіз можливостей дослідження мономіфологічних історій
в сучасній дійсності українського етносу
У другому розділі роботи подано результати аналізу проблеми проявів мономіфу в
житті етносу, теоретично обґрунтовано фактори творення мономіфологічної
історії, розглянуто прояви мономіфологічних сюжетів у політичній сфері та в
психотерапевтичному процесі.
2.1. Психологічний аналіз проявів мономіфу в житті етносу
Життєвий досвід осмислюється та організовується шляхом розуміння та
інтерпретації людиною дійсності. "Все, що в нас є, – це інтерпретаційні
картини, соціально промовлені, такі, що розвиваються в культуральному або чисто
фізичному смислі, й представляють собою творчі гіпотези чи "домисли", які ми
використовуємо з метою зрозуміти/інтерпретувати, оцінити та, по можливості,
впоратися з нашим світом…– ми конструюємо реальність" [260, 126-127]. Так,
Н. В. Чепелєвою були виділені наступні види інтерпретаційних схем: "смислові,
…що включають передусім особистісні змісти…, культурні, які використовують
наявні в культурі зразки; когнітивні, що включають концептуальні схеми, знання
та уявлення суб’єкта" [284, 12].
Розглядаючи компоненти світобачення, що впливають на процеси впорядкування
знання про реальність у представника певної етнічної спільноти, та умовно
розділяючи їх на особистісну міфологію, досвід суб’єкта, а також культуру тієї
епохи, в якій проживає та до якої належить цей суб’єкт, – важливо розуміти, що
всі наведені компоненти на практиці будуть діяти в сукупності між собою та
зазнавати впливів з боку ментальності. Оскільки остання завжди обмежує
інтерпретаційне поле представників етнічної спільноти, виходячи з архаїчного
досвіду "читання" реальності, а також відтворює лише відомі для етносу
інтерпретаційні механізми взаємодії зі світом. Так, особистісна міфологія як
невербальне психічне утворення, що формується внаслідок безпосередніх
переживань суб’єкта від контакту із зовнішньою реальністю, підпорядковує собі
самостійні інтерпретації людини, спрямовує їх у бік ірраціонального, а також
обмежує усвідомлену організацію власного життя (С. Ю. Гуцол [56], С. Кріпнер
[105], О. М. Лобок [127] та інші).
Однак, з точки зору "іншої логіки" цей процес відбувається досить закономірно й
доречно, адже в такий спосіб підтримується цінність архаїчного. Змісти
особистісних міфів підтримують значимість/цінність змістів архаїчного досвіду,
оскільки вони безпосередньо переплітаються з ірраціональними змістами
ментальності, а також емоційно об’єднані з ними.
Разом із тим, і логіка раціонального зазнає впливу ментальності. Процеси
осмислення та інтерпретації особистісного досвіду, певних подій життя,
переживань супроводжуються зведенням смислів індивідуального досвіду зі
змістами ментальності. Ментальні змісти спрямовують досвід суб’єкта вступати в
діалог із тими об’єктами реальності, які найбільше "сприймаються" як знайомі
світоглядному контексту, згідно з яким вже значний проміжок часу етнос
конструює себе та зовнішню реальність. На підтримку цієї ідеї наведемо цитату
Г. Уілера, в якій він стверджує: "Цілком беззаперечно, що організація уваги й
відповідно інших когнітивних процесів залежить від емоційної орієнтації та
цінностей, які підказують нам, чим саме необхідно зайнятися в певний момент, та
організовують сприйняття й мислення навколо того, чим ми повинні зайнятися,
чого намагаємося досягнути або оминути" [260, 136]. Отже, навіть визнаючи певну
автономність індивідуального досвіду як структурної одиниці психічного, що
функціонує за принципами системи, яка розвивається (Ю. М. Швалб) [289], –
важливо відмітити факт його орієнтації на переживання й цінності, які так чи
інакше будуть відбирати з реальності найбільш значимі змісти з позиції
ірраціонального. Функція досвіду переважно спрямована на підтримку отриманих
раніше цінностей, а враховуючи те, що змісти ментальності інтегруються в
особистий досвід з народження та є його безпосередніми компонентами, цілком
природно, що серед таких цінностей знаходяться й такі, які належать попереднім
поколінням етносу, представником яких є суб’єкт.
Способи організації та розуміння світу значною мірою залежать і від історії, її
соціальних факторів. "Саме соціокультурні фактори задають особистості ті
інтерпретаційні схеми, на основі яких відбувається організація, впорядкування,
а значить й осмислення різноманітних життєвих подій… вони задають людині шляхи
розуміння себе, оточуючих, реальності в цілому" [286, 6]. Н. В. Чепелєва
говорить про базові культурні метанаративи, які передбачають означення та
описування всіх об’єктів та явищ реальності. Представники етнічної спільноти
ознайомлюються через домінуючі наративи зі змістом базових культурних
сценаріїв. З часом такі сценарії можуть ускладнюватися або трансформуватися в
нові, відповідно до вимог життя етносу, оскільки вони творяться та
підтримуються шляхом соціальної взаємодії людей. Однак завжди базові культурні
сценарії будуть зберігати "ядро" ментальних змістів. Сталість ядра базових
сценаріїв можна аргументувати дослідженням особливостей його первинної форми –
міфу (пранаратив).
Оскільки міф як рівень суспільної свідомості, на якому думка не відділена від
емоцій і латентних звичок, який знаходиться близько до глибинних шарів
психічного (підпорядковуючись глибинним законам несвідомого), починає
потребувати (внаслідок витіснення) свого періодичного повторення. Ю. М. Лотман
зазначає: "Можна думати, що онтогенетично зумовлений міфологічний пласт
закріплюється в свідомості (в мові), роблячи його гетерогенним та створюючи в
кінцевому підсумку н