РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОРЯДКУ НАДАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ГАРАНТІЙ І КОМПЕНСАЦІЙ
ПРАЦІВНИКАМ ОВС УКРАЇНИ
2.1. Компенсації витрат працівників ОВС на комунальні послуги та інших витрат,
пов’язаних із службово-трудовою діяльністю
Ми вже відмічали, що особливість правового становища органів державної влади,
які виконують важливі для суспільства спеціальні функції та завдання, обумовлює
й особливий характер трудових правовідносин громадян, які в них працюють
(проходять службу), що повною мірою стосується і працівників органів внутрішніх
справ. Але визначення такого кола осіб, які мають право на отримання окремих
видів гарантій і компенсацій як працівники ОВС України, є дещо проблематичним.
Так, відсутність Закону України „Про органи внутрішніх справ”, який вже
тривалий час знаходиться в стані проекту, дещо ускладнює вирішення цього
питання. Тому, органи внутрішніх справ, хоча і згадуються у великій кількості
нормативних актів, наприклад, Постанові Кабінету Міністрів України „Про
затвердження Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом
органів внутрішніх справ України” [10], але не мають чітко визначеного
правового статусу. Найбільш врегульованим є питання щодо працівників міліції
[2], які, відповідно до ст. 1 Закону України „Про загальну структуру і
чисельність Міністерства внутрішніх справ України”, входять до структури МВС
України [3]. Хоча, до цієї структури, крім міліції, входять: з’єднання,
військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ; навчальні заклади та
науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення, на що вказує
ст. 1 цього ж Закону [3]. Тому, для подолання певних законодавчих прогалин, з
метою опрацювання єдиного підходу до вирішення питань матеріального
забезпечення, що має місце у вигляді надання окремих видів гарантій і
компенсацій працівникам ОВС України, будемо розглядати всіх працівників цього
правоохоронного органу, які проходять службу, як таких на яких розповсюджується
законодавство про пільги та компенсації. Такий підхід, на нашу думку, сприятиме
більш комплексному вирішенню проблеми належного соціального захисту осіб, які
здійснюють службово-трудову діяльність у специфічних умовах, що пов’язанні із
підвищеним фізичним, психологічним, емоційними навантаженнями, а іноді із
ризиком для життя та здоров’я. У зв’язку з чим, погоджуємося з думкою В.С.
Венедіктова, що „ефективність функціонування органів та підрозділів внутрішніх
справ безпосередньо залежить від якості персоналу та його соціально-правової
активності, що, у свою чергу, обумовлено ступенем захищеності прав, свобод та
законних інтересів кожного працівника з боку держави” [106, с.37].
Конституція України, як джерело закріплення прав та свобод людини і
громадянина, основа визначення ґрунту організації діяльності держави та її
органів, виділяє певні групи громадян України на підставі певних ознак, що
обумовлює наділення цих осіб додатковими гарантіями соціального захисту з боку
держави. Однією з таких груп є громадяни, які перебувають на службі у
військових формуваннях та правоохоронних органах держави (Збройних Силах
України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України,
прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління
державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання
покарань тощо [52]). Стаття 17 Конституції України закріплює, що захист
суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної
та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього
Українського народу [51]. Що іще раз підкреслює, що на працівників органів
внутрішніх справ України покладено виконання вкрай важливої функції, зокрема,
забезпечення державної безпеки. Усвідомлення законодавцем цього аспекту
діяльності органів внутрішніх справ України, врахування того, що до працівників
органів внутрішніх справ ставляться підвищені вимоги до їх особистих, ділових і
моральних якостей, освітнього рівня, фізичної підготовки і стану здоров’я, що
зумовлено необхідністю виконання покладених на міліцію завдань (ст. 17 Закону
України „Про міліцію” [1]), та беручи до уваги те, що їм нерідко приходиться
нести службу у несприятливих погодних умовах, в будь який час доби, долаючи
психічний і фізичний опір правопорушників, а також під впливом інших емоційних
та фізичних навантажень, у ч. 5 ст. 17 Конституції України закріплено: „Держава
забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у
Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх
сімей” [51]. Такий підвищений соціальний захист громадян, як перебувають на
службі, у тому числі і в органах внутрішніх справ України, є відповідною
компенсацією з боку держави за виконання однієї з найважливішої функції держави
- захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її
економічної та інформаційної безпеки, до того ж ця функція виконується
працівниками органах внутрішніх справ в особливому режимі.
Така позиція відображена і в рішенні Конституційного Суду України від 6 липня
1999 року № 8-рп/99, де в п. 3 якого прямо вказано: „Служба в міліції, ...
передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у
законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують
екстремальні умови праці, пов’язані з постійним ризиком для життя і здоров’я,
жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних,
вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених
гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу о
- Київ+380960830922