Ви є тут

Цивільно-правові засоби індивідуалізації фізичних осіб.

Автор: 
Волкова Наталія Василівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U004875
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ІМ`Я ЯК ЗАСІБ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ФІЗИЧНИХ ОСІБ
2.1 Визначення імені і права на ім`я
Ім`я фізичної особи є найдавнішим способом індивідуалізації людей у
суспільстві. З іменем людини пов’язується сукупність уявлень про зовнішні та
внутрішні якості його носія. Зростання самосвідомості особи спричиняє зростання
цінності її імені як такого. Чим багатший внутрішній світ особи, тим більше
дорожить вона своїм іменем і тим небажаніше для неї будь-яке применшення,
дискримінація.[44;с.123]
Історія свідчить, що ім`я фізичної особи за період свого існування пройшло
суттєву трансформацію пов`язану, як із історичними, так і з економічними та
політичними обставинами. Однак і на сучасному етапі розвитку суспільних
відносин саме ім`я фізичної особи залишається первинним та одним з основних
засобів індивідуалізації фізичної особи.
Під іменем у широкому сенсі згідно традиціям та положенням чинного
законодавства України розуміється власне ім’я людини, його по батькові та
прізвище. В деяких країнах прізвище або по батькові не використовуються.
Наприклад, згідно з Законом Ісландії від 27 липня 1925 р. ніхто не повинен
брати прізвище. Ісландські піддані та їхні нащадки, які носять прізвище, діюче
з більш давнього часу, ніж був виданий Закон про імена від 13 листопада 1913
р., можуть носити його. Те ж саме стосується іноземців, які емігрували в цю
країну. Очевидно, що система суспільства без прізвищ частково ускладнює побут і
робить проблемною індивідуалізацію особи.
Загальні правила надання імені, прізвища та по батькові встановлюються чинним
законодавством, зокрема Сімейним кодексом України. [45]
Так особисте ім'я, (онома) визначається за згодою батьків новонародженої
дитини, а у випадку, коли дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлюбі, і
у разі відсутності добровільного визнання батьківства, ім`я визначається
матір'ю дитини. Як правило, ім’я дається за згодою обох батьків, а при
відсутності їхньої згоди ім’я визначають органи опіки та піклування або суд
(ч.3 ст. 146 Сімейного кодексу України).
Важливим аспектом такого повноваження батьків є те, що на відміну від інших
складових імені (прізвища та по батькові), саме особисте ім'я дитині
присвоюється батьками добровільно, виходячи із власних уподобань, які можуть
ґрунтуватись на різних чинниках, наприклад, асоціації з близькими людьми,
літературними героями, героями кінофільмів та cеріалів, політичними чи
громадськими діячами тощо. При присвоєнні імені батьки можуть використовувати
низку словників (довідників) в яких міститься перелік спеціальних імен. На
думку окремих авторів, цей перелік є вичерпним та таким, що не підлягає
розширювальному тлумаченню і управомочені на присвоєння імені дитині мають
право обирати його лише в межах даного переліку.[46; c.68]
Аналогічна ситуація тривалий час мала місце і на практиці. У випадках, коли
батьки зверталися до органів РАЦС їм пропонувалося обрати ім’я із
запропонованого переліку. На нашу думку, такий перелік не може вважатись
вичерпним та незмінним, і батьки вправі обирати своїм дітям імена, як ті, що
зазначені у цих довідниках (використовуючи усі можливі похідні словоформи,
наприклад, варіанти зменшувально-пестливого імені (Івасик, Микитка, Натуся,
Олесик тощо)), так і ті, що не зазначені в них. Як правильно відзначається в
літературі, що в сутності будь-яке слово може стати іменем, якщо з його
допомогою можна звернутись до особи, чи говорити про неї з іншими. Проте імена
не є випадкові слова, оскільки вони сторіччями найприскіпливішим чином
відбирались людьми та відображають історію народу, його побут, вірування,
фантазії, художню творчість та міжнародні зв'язки, що складаються. [47;с.39]
При цьому періодично Міністерство юстиції України публікує перелік найбільш
вживаних імен, якими іменуються новонароджені діти. Так, зокрема, впродовж 2006
року в Україні популярними жіночими іменами були Софія, Дарина, Дарія,
Кристина, Ганна, Марія, Вікторія, Катерина, Анастасія, Єлизавета та Валерія.
Хлопчиків дуже часто називали Вадимами, Романами, Глібами, Владиславами,
Максимами, Данилами, Денисами й Андріями. В залежності від регіону були
поширені також імена Богдан, Назар, Арсен, Тарас, Зоряна.
Однак, слід звернути увагу, що попри таку свободу у виборі особистого імені
дитині, ми вважаємо, доцільним в такій іменній творчості батьків визначити
певні, встановлені здоровим глуздом обмеження. Так, нам видається, що у
випадку, коли батьки виявляють бажання присвоїти дитині певне екзотичне,
неблагозвучне, або таке, що може зашкодити в майбутньому ім'я, то орган опіки
та піклування або ж суд за зверненням органу РАЦС повинен, використовуючи
принцип розумності, встановлений в ст. З ЦК України, відмовити батькам у
наданні такого імені, керуючись при цьому в першу чергу інтересами дитини.
З набранням чинності Сімейним кодексом України на практиці відновилася
традиція надання людині подвійного імені. При цьому кожна частина такого імені
може використовуватися самостійно.
Як відомо, попереднє цивільне та сімейне законодавство не давало чіткої
відповіді на питання, чи може дитині присвоюватись подвійне або навіть потрійне
ім'я. Проте окремі вчені свого часу висловлювали позицію про недопустимість
присвоєння подвійного імені.[48;с.127] Погоджуючись із сучасними дослідниками
цієї проблеми ми вважаємо, що надання подвійного імені людині повністю
відповідає українським національним традиціям. Подвійні імена були відомі ще в
епоху дохристиянської Русі. В той час дитина при досягненні певного віку,
стаючи членом громади, одержувала нове ім'я, що від