РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЗЕМСЬКОЇ ОСВІТИ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ
ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
2.1. Соціально-економічні, суспільно-політичні й національні умови формування
земської системи освіти Чернігівщини
Аналіз джерельної бази дозволив визначити наступні соціально-економічні,
суспільно-політичні й національні умови формування і становлення освітньої
діяльності земств Чернігівської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ
століття: всезростаюча суспільна економічна й політична криза в Російській
імперії, викликана розвитком капіталізму в умовах феодальних стосунків і
кріпосного права, могутній громадсько-політичний і громадсько-педагогічний рух,
соціальні реформи, що здійснювалися в Росії в процесі відміни кріпосного права;
дві тенденції у розвитку освіти – офіційна самодержавна політика царизму,
пронизана ідеями авторитаризму, націоналізму, клерикалізму, традицією станової
освіти, придушенням громадської ініціативи й вільнодумства, і інша, яка
відображала демократичні прагнення суспільства; ідея народності школи і
виховання; колоніальне становище України, яке проявлялося в постійних заборонах
і переслідуваннях з боку царизму української мови, літератури, школи, освіти,
всього українського; на українському ґрунті проростали ті ж педагогічні ідеї,
що й у країнах Західної Європи – національне й загальнолюдське виховання,
науковий характер навчання й виховання, перехід від традиційної школи до школи,
яка б відповідала вимогам тогочасного суспільства; увага й повага до
особистості людини тощо.
Переважна частина українських земель, у тому числі і Чернігівська, належала
Російській імперії, яка на початку ХІХ ст. переживала глибоку кризу, спричинену
невідповідністю існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим
тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними
ознаками економічної кризи були: деградація і занепад поміщицьких господарств
внаслідок низького рівня організації праці; рутинний стан техніки та
технологічно відстала традиційна система землеробства; неефективність
екстенсивного господарювання і зниження прибутків; посилення експлуатації
селян; прогресуюче обезземелення вільних (державних) селян; гальмування
розвитку капіталістичних процесів.
Політична криза в Російській імперії була спричинена: наростанням соціального
напруження в суспільстві внаслідок посилення експлуатації селян; глухим
бродінням в народі і прихованою загрозою селянського бунту; значним
відставанням Росії від розвинених європейських країн, а також поразкою Росії у
Кримській війні (1853-1856) [10, c. 245].
Соціально-економічна і політична криза в Росії й Україні, та прихід на престол
у 1855 році царя Олександра ІІ, який відзначався ліберальними поглядами,
підштовхнули його до здійснення соціальних реформ. Першим у комплексі реформ
було скасування кріпосного права у 1861 році, що передбачало ліквідацію
особистої залежності селян від поміщиків, створення органів місцевого
самоврядування, наділення селян землею та визначення за неї повинностей, викуп
селянських наділів [10, с. 218]. Юридична залежність селян від поміщиків була
замінена на фінансову залежність від держави. До кінця ХІХ ст. економічний стан
українського села постійно погіршувався, результатом відробіткової системи
господарювання стало збідніння значної частини сільського населення [260, c.
325].
На Чернігівщині також переважало сільськогосподарське виробництво і майже до
кінця ХІХ ст. панувала відробіткова система господарювання. У Чернігівській
губернії, яка складалася з 15 повітів, що вміщували 187 волостей, мешкало у
1895 р. 2143700 чоловік, міське населення становило лише 9 % [48, с. 1; 216, с.
18] (див. дод. А).
За сучасним територіальним розподілом, до складу Чернігівської губернії входили
частина Київщини, аж до Дарниці, частина Брянської та Сумської областей і
сучасна Чернігівська область без Прилуцького району. За територією Чернігівська
губернія дорівнювала Данії та за станом розвитку сільського господарства й
кооперативної справи, розвитком освіти Чернігівщина значно відставала від цієї
країни [104, с. 79].
Малоземелля, неспроможність прогодувати свою сім’ю за рахунок
сільськогосподарської праці незабаром призвели до безробіття або неповної
зайнятості частини населення, стали причиною значної міграції українського
населення в пошуках нових земель, нового заробітку. Щоб вижити в умовах села
батьки вимушені були залучати своїх дітей до роботи по господарству, що
заважало їх регулярному відвідуванню шкіл.
У 60-тих роках ХІХ ст. склалась революційна ситуація, яскравим виявленням якої
став суспільний рух другої половини 50-х – початку 60-х років ХІХ ст.
Центральним питанням суспільного руху була боротьба проти кріпосного права. В
обстановці бурхливого і багатогранного суспільного руху розгорнувся нерозривно
пов’язаний з ним могутній громадсько-педагогічний рух.
В авангарді громадсько-педагогічного руху були М. Пирогов, К. Ушинський,
Л. Толстой. М. Пирогов у статті “Вопросы жизни”, вміщеній у журналі “Морской
сборник” за 1856 р. надав різкій критиці станово-кріпосницьку систему освіти,
навчання і виховання в царській Росії, висунув ідею загальнолюдського
виховання, виховання людини, якій властиві високі моральні якості і розвинені
розумові здібності. К. Ушинський розробив педагогічну систему, в основі якої
лежить ідея народності, і здійснив всебічний аналіз питання про народну школу,
що відповідає інтересам народу. Педагог під народністю розумів своєрідність,
самобутність кожного народу, нації. Він зауважував, що якщо виховання не хоче
бути безси
- Київ+380960830922