Ви є тут

Політична культура як чинник формування громадянського суспільства в Україні

Автор: 
Мельник Володимир Олександрович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U005238
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2.
СТАНОВЛЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ
КУЛЬТУРИ ЯК ФАКТОРА ФОРМУВАННЯ
ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Багато з того, що відноситься сьогодні до політичної культури, описувалося ще
стародавніми мислителями - Платоном, Аристотелем. У працях цих філософів
міститься досить багато міркувань про державу, про культуру владарювання. Всі
вони замислювалися про кращий політичний устрій, про взаємини влади і
суспільства. Оскільки в наше завдання не входить детальний розгляд їх
соціальних учень, ми обмежимося основними штрихами, основними моментами тих
поглядів, в яких можна розгледіти положення про політичну культуру (звичайно,
не в тому контексті, в якому ми розуміємо політичну культуру зараз). Але, на
наш погляд, їх міркування про устрій суспільства, про управління державою, про
відношення влади і суспільства - це якраз ті питання, які відносяться до теми
нашого дослідження - політичної культури та її взаємовідносинах з культурою
суспільства.
Соціально-політичні ідеї видатних старогрецьких філософів Платона і Аристотеля
зіграли значну роль у формуванні всієї культури людства. Основні роботи, в яких
викладені соціально-політичні погляди Платона, - це діалоги «Держава»,
«Політика», «Закони». Розмірковуючи про краще життя людей, Платон намагався
вирішити цю проблему за допомогою створення людьми держави, яка втілює розум.
Основна ідея держави - чесноти, істинні знання. Від цього залежить ідеальне
правління.
У діалозі «Держава» він звертається до характеристики політичних форм.
Описуються недосконалі негативні типи держави: олігархія, демократія, тиранія.
Їм протиставляється ідеальна держава, справедливе правління вибраних філософів
- мудреців, оскільки істинне знання доступне лише цим рідкісним людям. Він
вимагав від вищого класу етичної чистоти. Не влада, а авторитет основне
знаряддя управління суспільством. Переконаний в тому, що рядовому індивідові не
властиві істинні знання, Платон намагався підпорядкувати його державі.
Він вводить жорстку ієрархію станів: філософи, правителі, воїни, ремісники і
селяни; строго контрольовану систему освіти і виховання. Держава повинна
служити інтересам всього суспільства. Інтереси жодної групи не повинні
переважати. Але загальне благо, врахування інтересів всіх груп не припускає
рівності. Справедливість полягає в тому, що кожна верства займається своєю
справою. У проекті Платона закладені зачатки майбутніх режимів, де всі сторони
життя суспільства і особистості підлягають регулюванню і контролю з боку
держави.
Аристотель багато в чому підтримує соціально-політичні ідеї Платона. У його
ученні, як і в ученні Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина —
частина держави, особисті інтереси строго підпорядковані суспільному благу. Але
держава, на думку Аристотеля, існує заради «кращої частки своїх громадян».
Тільки всередині цієї держави вони можуть процвітати, бо вона – втілення
справедливості і права, вираз загального інтересу громадян.
Дуже важливо відзначити, що Аристотель, так само як і Конфуцій, вважав, що
основою політики є мораль. (Взагалі, співвідношення політики і моралі дуже
важлива риса політичної культури і культури суспільства). У розумінні
Аристотеля політика повинна грати етично-виховну роль, щоб полегшити досягнення
загального блага. Здійснювати політику, управляти державою можуть не всі люди,
а тільки вибрані. Але вони повинні володіти розумом, сумлінністю. Політики
повинні захищати інтереси народу і в своїх діях завжди слідувати моралі. Кажучи
про античних мислителів, треба відзначити, що вони намагалися зрозуміти
культуру як певну цілісність. Проблема розуміння цілісності культури зі всією
виразністю виявилася вже тоді. І вже тоді виразно розумілася обумовленість
світу політичного культурою суспільства - космосом або об'єктивним порядком
культури [112].
Одночасно античні автори особливе значення надавали розумінню відмінностей
культурних традицій у різних народів. Аристотель в «Політиці» звертає увагу на
те, що для людини як істоти політичної, знання і розуміння культурних традицій
відіграє особливу роль, оскільки завдяки цьому можливі політичні угоди між
народами. У «Політиці» він досліджував і описав 158 грецьких і варварських
державних устроїв, намагаючись інтерпретувати їх політичні особливості в
широкому контексті культури. Саме тому його фундаментальна праця і сьогодні не
втратила свого евристичного значення в політичній науці і культурології. Він
учить розумінню світу політичного через осмислення космосу культури як
цілісності.
Першим з мислителів нового часу, хто звернувся до ідей Платона і Аристотеля,
був Ніколо Макіавеллі, видатний італійський політичний мислитель, філософ,
історик епохи Відродження. Макіавеллі головну увагу звертає на державу. Вводить
вперше для її позначення спеціальний термін «stato». До Макіавеллі для всіх
політиків-теоретиків головним питанням була мета держави. Влада мислилася лише
засобом досягнення справедливості, добробуту тощо. Макіавеллі ж стверджує, що
метою є сама влада і обговорює лише засоби влади. В центрі уваги Макіавеллі
методи здійснення одноосібної влади, способи і прийоми політичної діяльності.
Відповіді на ці питання містяться в тих рекомендаціях, які дає мислитель
государеві. Макіавеллі відокремлює політику від християнської етики (отже, від
культури), але це не означає, що він заперечує роль релігії в житті
суспільства.
Навпаки, релігія – важливий засіб впливу на підлеглих. Проте, вона несе вічні і
загальні принципи моралі, а в політиці діють особливі правила, нетотожні, а
часом і протилежн