Розділ 2 Загальна характеристика структурних елементів системи трудового права
України.
2.1. Основна підсистема трудового права та її інститути.
Ознакою самостійності галузі права є однорідність і єдність суспільних
відносин. Їх ефективне правове регулювання досягається за допомогою вироблення
єдиних принципів, застосування специфічних методів впливу та окреслення кола
учасників цих відносин. Норми, які регламентують ці питання, мають
фундаментальний характер і є основою галузі. Як зазначалося у першому розділі,
ці норми називаються основними і утворюють основну підсистему галузі права
(тому далі по тексту буде вживатися саме така назва замість вживаної у науці
трудового права назви – загальна частина).
Основна підсистема трудового права є проявом власне юридичних закономірностей
галузі, умовою узгодженого та однакового застосування галузевих норм.
Покликанням основної підсистеми у системі трудового права є організація
"роботи" галузі, забезпечення її єдності, закріплення принципів та порядку
застосування правових норм. Наявність у трудовому праві основної підсистеми не
самоціль, а об’єктивна реальність.
Однак у науці трудового права проблемам формування і змісту основної підсистеми
присвячено надзвичайно мало уваги. До цього часу серед науковців-трудовиків
немає єдності з приводу того, які норми та інститути формують її зміст.
Зокрема, О.В. Смирнов вважаєё що норми основної підсистеми регламентують
найбільш загальні питання організації та застосування праці працівників,
незалежно від регіональної та галузевої належності підприємств, у яких вони
працюють. Серед них значне місце займають норми-дефініції, норми-принципи,
норми-цілі. Вони, на думку автора, визначають предмет трудового права,
суб’єктний склад учасників регульованих суспільних відносин, їхній статус,
формують метод правового регулювання [64, с.20]. Перелічуючи норми, які
належать до основної підсистеми, автор нечітко вказує критерій систематизації
цих норм.
Натомість Л.А. Сироватська пише, що основна підсистема є сукупністю норм і
положень, які застосовуються до всіх чи більшості інститутів трудового права
(груп норм) [89, с.23]. Таке твердження, як видається, не випадкове, оскільки
завдання основної підсистеми полягає в тому, щоб визначити правила та порядок
застосування норм галузі. Норми основної підсистеми не розглядаються як такі,
що безпосередньо регулюють суспільні відносини, вони здійснюють опосередкований
вплив при застосуванні решти норм галузі. Виокремлення цієї підсистеми є
проявом внутрішнього розвитку і ускладнення системи галузі. Щоб врегулювати
певну групу суспільних відносин, необхідно визначити коло цих відносин, засади
правового впливу на них, встановити механізм правового регулювання, правила
застосування правових норм та основні права і обов’язки суб’єктів цих відносин.
До основної підсистеми, за предметним критерієм, повинні бути віднесені норми,
які призначені для регулювання всіх трудових відносин в цілому, а не якоїсь їх
частини, ті норми, які утворюють ґрунт для застосування інших норм галузі,
окреслюють їх поле діяльності. Проте це не означає, що основні норми не
різняться за предметом свого регулювання. Всередині підсистеми кожна з цих норм
виконує властиве лише їй завдання, здійснює правову регламентацію якогось
одного елемента трудових відносин.
Досліджуючи проблеми системи трудового права, М.В. Молодцов запропонував
класифікувати основні норми за функціями, які вони виконують у процесі
правового регулювання на 1) загальнозакріпні (об’єктні), 2) програмно-цільові
(декларативні), 3) норми-принципи, 4) дефінітивні, 5) компетенційні,
6) колізійні [37, с.55]. Запропонована типологія є корисною для з’ясування
завдань основної підсистеми в механізмі правового регулювання трудових
відносин. Але лише уявлень про основну підсистему, як сукупність норм, є
недостатньо, необхідно визначити їх єдність та організацію.
Наукові дискусії тривають не тільки з приводу змісту норм цієї підсистеми, але
й з приводу її структури. Одні автори вважають, що основна підсистема містить
тільки норми і положення [90, с.35], інші доводять, що це мають бути самостійні
інститути [91, с.44]. В.Н. Толкунова, наприклад, стверджує, що основна
підсистема трудового права інститутів не має, оскільки у ній згруповані норми,
які здійснюють загальне правове регулювання трудових відносин [92, с.11].
Натомість обґрунтовує їх існування Л.А. Сироватська, яка вважає, що основна
підсистема складається не з окремих норм, а з правових інститутів, хоч щодо
цієї частини, наприклад, до норм-принципів, норм, які визначають завдання
трудового законодавства, термін „правовий інститут”, як правило, не
вживається [63, с.21].
Видається, що вести мову про "положення" як складові елементи системи трудового
права не зовсім доречно, оскільки цей термін використовується для позначення
частин тексту нормативно-правового акту. Не можна погодитися і з твердженням
про те, що основна підсистема складається лише з норм права. Основні норми, як
зазначалося, різняться за своєю природою. Вони організаційно об’єднуються, під
час регулювання того чи іншого елемента трудових відносин, в якісно відособлені
групи, які утворюють інститути основної підсистеми. Як справедливо зазначає
Д.О. Карпенко, відмінність інституту трудового права від відповідної галузі
чітко визначається за предметною ознакою, тобто особливостями окремих видів
суспільних відносин чи окремих елементів будь-якого конкретного виду суспільних
відносин [93, с.34] (виділено мною). Таким чином, сукупність норм, що,
наприклад, визначають правосуб’єктність суб’єктів трудових
- Київ+380960830922