РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО
ІМЗУ В ОВС
2.1 Новітня методологія в управлінні в ОВС як фундамент його сучасного інформаційно-методичного забезпечення
Докорінні зміни, яких зазнали наприкінці ХХ століття суспільно-політичні устрої країн Східної Європи, особливо країн колишнього Союзу РСР, зумовили необхідність адекватних змін в управлінні, законодавстві та правозастосовній практиці цих країн. Приведення стану різних галузей управління, права та правозастосовної практики у відповідність до нових соціально-політичних, економічних, правових, господарських та інших реалій, що нині склалися у цих країнах, висунуло на перший план необхідність їхнього методологічного й інформаційно-методичного "переозброєння". Як свідчить практика, таке "переозброєння" стало можливим, передусім і головним чином, завдяки звільненню від колишньої адміністративно-командної заідеологізованості, демонополізації методологічних підходів, плюралізації використовуваних методів управління. Все це стало необхідною передумовою всебічності, глибини та об'єктивності пізнання соціально-правових явищ і процесів, і управління ними, поступального розвитку юридичної науки й теорії управління, свободи та обгрунтованості наукової творчості, появи новітньої методології та на її фундаменті сучасного інформаційно-методичного забезпечення управління.
Але методичний плюралізм, що є характерною ознакою новітньої методології, разом з тим не є методичним анархізмом і не повинен перетворюватися на анархізм, на методичну нерозбірливість, сваволю і "всеядність". Запобігти таким небажаним наслідкам можна за умов дотримання об'єктивної обумовленості методів управління їхнім предметом. Саме предмет управління повинен "визначити" застосування тих чи інших методів, межі їх застосування та межі їхньої придатності чи прийнятності. Наприклад, якщо йдеться про застосування в управлінні математичних методів, то навряд чи можна не погодитися з таким твердженням, що перш ніж в управлінні застосувати ці методи і почати "рахувати", потрібно визначити, а що ж, власне, слід "рахувати", чому і навіщо; на ці та подібні питання не зможе дати відповідь сам по собі ані який математичний метод, ані будь-яка галузь "чистої" математичної науки, окрім самої науки управління та її прикладних галузей, наприклад, управління в ОВС з урахуванням характеристик предмету управління.
Звільнення інформаційно-методичного забезпечення і методології в цілому від адміністративно-командної ідеологічної "запрограмованості" зовсім не означало і не означає їх свободу від обов'язкового звертання до такого загальновживаного критерію правильності, науковості та обґрунтованості будь-якої методології, тим паче конкретного метода, як реальні наслідки їх застосування у суспільній практиці. Саме ця практика і "вирішує", якій бути методології та які ж саме методи використовувати в тому чи іншому випадку.
Вже сьогодні можна бачити певні позитивні результати "інформаційно-методичної і методологічної революції" у вітчизняному та закордонному управлінні, юридичній науці, законодавстві та правозастосовній (у тому числі і правоохоронній) практиці. Такі результати відбилися в Конституції, в нових законах і законопроектах України тощо. Проте ця революція ще не закінчилася, а продовжується і потребує впровадження своїх позитивних здобутків і досвіду у різні галузі права і правозастосовної практики. Це переконливо стверджується реальною практикою управління в різних сферах народного господарства, дослідницькою практикою вчених України, країн колишнього Союзу РСР і Східної Європи. Що ж таке методологія взагалі (що є, як відомо, головним двигуном і водночас робочим інструментом будь-якої науки чи галузі практики та фундаментом для розбудови їх методичного забезпечення) і методологія управління зокрема?
Існує багато визначень поняття методології взагалі і методології права зокрема, а також методології управління та методології управління в органах внутрішніх справ, зокрема, методології вирішення конкретних управлінських завдань і вироблення конкретних управлінських рішень. Щоб правильно зрозуміти та оцінити роль і значення певних методів новітньої методології в управлінні в органах внутрішніх справ, дати їм правильну теоретичну характеристику, розібратися в перспективах їх практичного застосування, потрібно розглянути спочатку поняття і теоретичні основи методології управління як науки, а почати такий розгляд вочевидь потрібно з загального поняття методології.
Сучасна юридична наука і практика по-різному тлумачать поняття методології. Наприклад, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.П.Пастухов, П.М.Рабінович, В.Ф.Сіренко, О.Д.Тихоміров під методологією розуміють систему певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання, а також сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки [61, 62].
Концентроване і достатньо стисле поняття методології дав В.С.Зеленецький. На його думку, методологія - це "не що інше, як наука, вчення про методи" [63]. Більш розширене поняття методології сформулював І.М. Даньшин (мовою оригіналу): "Методология - это совокупность исходных общенаучных мировоззренческих положений, которыми пользуется та или иная конкретная наука при изучении присущего ей предмета. Она (методология в широком смысле) представляет собой инструмент познания не каких-то отдельных областей действительности, а мира в целом: природы, общества и мышления. Отдельные науки отбирают и приспосабливают для своих потребностей определенную часть (набор) таких исходных общенаучных положений в зависимости от того, какие явления, процессы, какие реалии они рассматривают, анализируют, описывают. В последнем случае мы сталкиваемся с частной методологией. Одной из таких частных методологий является методология криминологической науки..." [64].
Як бачимо, І.М. Даньшин сформулював не тільки загальне поняття методології, але й привернув нашу уваг