РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика спостережених хворих
Під нашим спостереженням перебувало 459 хворих на хронічний гнійний середній отит і його наслідки, яким здійснено 1425 клініко-інструментальних та отомікроскопічних, а також 1396 аудіометричних досліджень. У 27 хворих хірургічне втручання виконано на обидва вуха, у 21 пацієнтів проведено двоетапну тимпанопластику. У 20 хворих на ХГСО, яким у минулому вже була проведена загальнопорожнинна операція на вусі, операцію не виконували; у них вивчали фактори, що впливали на ефективність проведеного у минулому хірургічного лікування. У розробку також включено дані про 7 пацієнтів на отосклероз, у яких виконали операцію на стремінці і поряд з відновленням слуху, отримували матеріал з середнього вуха для гістологічного дослідження. Загалом в дослідження включені дані про 505 мікрооперацій на середньому вусі.
Усім хворим проведено загальне клінічне обстеження, яке включало дослідження вуха, носа та горла. Всім виконували отомікроскопію з використанням різних збільшень мікроскопу та з застосуванням світлофільтрів. Під час цього дослідження очищали зовнішнє вухо від сірки, виділень чи епідермальних мас та ретельно обстежували зовнішній слуховий прохід та барабанну перетинку. При отомікроскопії проводили пробу Вальсальви (чи Політцера - з допомогою помічника), що при необхідності допомагало знайти щілиноподібну перфорацію барабанної перетинки та визначити прохідність слухової труби. Через перфорацію, під необхідним збільшенням операційного мікроскопа, досліджували стан барабанної порожнини та покриву її медіальної стінки, визначали ступінь змін мукоперіосту, можливе вростання епідермісу, наявність фіброзу, злук, тимпаносклеротичних нашарувань тощо.
За допомогою двох гачків, розміром 2,0 та 4,0 мм, визначали розмір перфорації барабанної перетинки у двох напрямках - вертикальному і горизонтальному. Для цього під операційним мікроскопом гачок підводили до перфорації: якщо введення гачка вдавалось без доторкання до краю перфорації - розмір дефекту перебільшував розмір гачка; в разі якщо ввести гачок у перфорацію не вдалось, розмір перфорації вважався менше відповідного гачка. Таким чином, всі хворі були поділені за розміром дефекту барабанної перетинки на три підгрупи: з перфорацією до 2,0 мм, 2,1-4,0 мм та більше 4,0 мм.
У хворих, яким у майбутньому планували виконання мастоїдопластики, визначали об'єм зовнішнього слухового проходу чи післяопераційної порожнини. Якщо у даного пацієнта у минулому вже була виконана загальнопорожнинна операція, об'єм післяопераційної порожнини порівнювали зі здоровим вухом. Об'єм визначали шляхом заповнення їх стерильним теплим розчином з шприца, на канюлю якого вдягали голку. Під операційним мікроскопом, у лежачому положенні хворого, поступово заповнювали порожнину так, щоб рідина розповсюдилась у всі закутки та заглибини, не викликаючи при цьому калоричної реакції. Об'ємом вважали кількість розчину, необхідну для заповнення зовнішнього слухового проходу до рівня задньої стінки входу у його перетинчасто-кісткову частину. Після визначенням об'єму зовнішній слуховий прохід ретельно осушували стерильними турундами та ватними тампонами. Така процедура, разом з діагностичною метою, здійснювала лікувальну маніпуляцію, оскільки у спиртовий розчин змивав зі стінок порожнини виділення, очищуючи післяопераційну порожнину у місцях, які було важко досягнути ватним зондом.
В залежності від патологічних змін, виявлених у вусі та оперативного втручання виконаного у хворого, всі пацієнти були розподілені на 5 груп. В першій групі хворих (128 випадків) патологічні зміни в середньому вусі були мінімальні, вони включали "суху" перфорацію барабанної перетинки. Цим пацієнтам була виконана мірінгопластика у нашій модифікації. У другій групі (137 спостережень) перфорація барабанної перетинки мала більші розміри, крім того в барабанній порожнині спостерігались патологічні зміни, які вимагали оперативної корекції; цим пацієнтам була виконана тимпанопластика з фіксацією фасціального трансплантату до держальця молоточка. Третю групу склали хворі з епімезотимпанітом, ускладненим холестеатомою (104 випадки), яка розповсюджувалась на ділянку надбарабанного простору та антруму, у цих пацієнтів була виконана мастоїдопластика кістково-окістно-м'язевим клаптем. У четвертій групі (65 випадків) відновлювали неотимпанальну порожнину з допомогою запропонованої комбінованої тефлоново-хрящової прокладки. У п'ятій групі (43 хворих) держальце молоточка було зруйноване або значно змінене, що вимагало його реконструкції.
Всім пацієнтами виконували аудіологічне дослідження, яке включало: визначення гостроти слуху "живою" мовою, камертональні і оклюзійні проби, тональну, порогову, надпорогову і мовну аудіометрію. Для визначення об'єму комірок соскоподібного паростка хворим виконували рентгенографію скроневих кісток у проекції за Шулером. У 35 пацієнтів виконали комп'ютерну томографію, під час якої визначали також рентгенологічну щільність ділянки соскоподібного паростка та задньої стінки зовнішнього слухового проходу.
Дані, отримані під час рентгенологічного обстеження, а також при отомікроскопії використовувались для визначення показань для того чи іншого варіанта операцій на вусі. Ефективність хірургічних втручань оцінювали за морфо-функціональними показниками. Серед морфологічних - основними вважали: наявність виділень у вусі, цілісність барабанної перетинки, її положення та рухомість (можлива латералізація чи западання мембрани, згладжування переднього меатотимпанального кута), форму та розміри зовнішнього слухового проходу, рецидив холестеатоми.
Функціональні результати оцінювали за результатами тональної, надпорогової та мовної аудіометрії. Загалом у роботу включено дані 1396 аудіограм, виконаних перед операцією, у найближчому та віддаленому періодах. Визначали гостроту слуху за рівнем сприйняття шепітної та розмовної мови, пороги слуху по повітряній і кіс