РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ВІДТВОРЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ПОПИТУ НА ПРАЦЮ
Економічний механізм відтворення зайнятості в суспільстві можна розділити на два тісно пов'язаних між собою елементи: механізм відтворення попиту на працю і механізм відтворення пропозиції праці. Попит на працю відбиває потребу всієї національної економіки, окремих сегментів ринку праці, організацій у працівниках. Потреба сегментів ринку праці та окремих підприємств у робочій силі відноситься до мікроекономіки попиту на працю. А потреба всієї країни в кадрах - відбиває макроекономічну сторону даного попиту.
2.1. Мікроекономічний аспект створення, збереження
і ліквідації робочих місць
Існує дві основні моделі відтворення зайнятості на мікрорівні (див. додаток Б.3): модель з обмеженими виробничими ресурсами і модель з обмеженим попитом. Вважається, що досягнення ефективного попиту на працю на мікрорівні відбувається в моделі ринку робочої сили з обмеженим попитом [31, с.266]. Обмежений попит на продукцію підприємства, необхідність протистояти конкурентам і підтримувати високу ефективність виробництва змушують підприємця обмежувати прийом на роботу лише тією робочою силою, яку він може ефективно використовувати. В моделі з ресурсними обмеженнями ефективним обмежником зростання виробництва, а відповідно і зайнятості, є пропозиція робочої сили. Дана модель характеризує традиційне соціалістичне підприємство [31, с.266] .
Попит на працю виражається в створенні робочих місць. В економічній літературі виділяють поняття "фізичного робочого місця" і "економічного робочого місця". Під фізичним робочим місцем розуміється частина виробничого простору цеху чи відділу, яка оснащена засобами (устаткуванням, інструментами, пристроями) для виконання відносно відособленої частини виробничого процесу одним чи групою співробітників [11, с.131]. Наявність фізичного робочого місця є обов'язковою умовою існування економічного робочого місця, під яким розуміється можливість зайняти працею одного працівника. Фізичне робоче місце утворюється в тому випадку, якщо для цього існує економічна необхідність, підкріплена матеріальними і грошовими ресурсами. З появою даної необхідності, підприємство інвестує матеріальні, грошові кошти в створення робочого місця.
Існує також необхідність в інвестиційній підтримці уже функціонуючих робочих місць. Стан фізичних робочих місць характеризується рівнем використання ручної праці, фактичними термінами служби основних фондів (машин, обладнання, виробничих приміщень). Підтримка робочих місць на наявному техніко-технологічному рівні, як правило, потребує менших інвестиційних ресурсів, ніж їх оновлення.
Економічна потреба в підвищенні рівня технічної оснащеності робочих місць практично не відчувалася підприємствами колишнього СРСР. Терміни служби основних фондів у країні в 3-4 рази перевищували терміни служби обладнання в США [153, с.192]. Вибуття техніки відбувалося повільно, значна частка капіталовкладень спрямовувалась не на купівлю нового обладнання, а на капітальний ремонт старого. 35-40% робітників у промисловості, 55-60% у будівництві, 70-75% у сільському господарстві на початку 80-х років були зайняті ручною працею [95, с.89, с.109, с.126] .
В умовах переходу до ринку, а також у ринковій економіці розвинутих країн економічна потреба в постійному поліпшенні техніко-технологічних характеристик робочих місць спонукає фірми думати про удосконалення останніх: зокрема, вкладати кошти в автоматизацію виробничих процесів. Таким чином інвестиції є основою не тільки для створення, але і для збереження, видозмінення робочих місць на підприємстві.
У цілому інвестиції в робочі місця мають досить складну структуру. Сюди варто включити такі елементи, як, скажімо, витрати на придбання фірмою клієнтури (реклама). Останні мають як пряме відношення до створення і функціонування на підприємстві робочих місць (у відділі реклами), так і опосередковане - до функціонування всіх робочих місць на підприємстві, оскільки від збуту продукції залежить у кінцевому рахунку життєздатність підприємства.
Крім інвестиційних витрат на створення, оновлення і розширення основного капіталу, будівництво виробничих корпусів, поповнення парку обладнання, існують і поточні витрати, що також мають відношення до створення і функціонування робочих місць. Поточні витрати пов'язані з підтримкою роботи підприємств. До поточних витрат відноситься в першу чергу заробітна плата. Природно, щоб робоче місце було заповненим, функціонувало, потрібно прийняти фахівця, якому необхідно оплачувати його працю. Однак сьогодні нерідко зустрічаються працівники, яким у нашій країні затримують зарплату при тому, що робоче місце вважається заповненим.
При аналізі тієї частини витрат на створення, функціонування робочих місць, що пов'язана з витратами на робочу силу, очевидно потрібно дотримуватись звітності, рекомендованої резолюцією 9-ої конференції Міжнародної організації праці [131]. Дана звітність включає всі витрати на робочу силу: пряму зарплату; оплату за непропрацьований час; грошові подарунки, премії; витрати на наймання працівників, на засоби захисту, робочий одяг, харчування; витрати на професійне навчання; відрахування, пов'язані з державним соціальним забезпеченням та ін.
Для більш зрозумілого уявлення про фінансові аспекти попиту на працю слід сказати, що вартість одного робочого місця в розвинутих країнах у середньому варіюється в рамках 30-50 тисяч доларів США. За деякими оцінками вартість робочого місця в Україні обходиться в суму приблизно 30 тисяч доларів США .
По суті справи економічне регулювання попиту на працю - це економічне регулювання створення робочих місць. Дане регулювання полягає у впливі різних економічних факторів на процес утворення робочих місць.
Необхідно зазначити, що робочі місця знаходяться в певній технологічній структурі підприємств, народного господарства. Існування робочих місць у цеху, на підприємстві багато в чому залежить від роботи інших цехів, підприємств, з якими