РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Робота ґрунтується на матеріалах аналізу результатів досліджень, проведених на 435 хворих віком від 18 до 69 років, з них у 190 було виявлено порушення звукосприймаючого апарата, у 142 - звукопровідного, а 103 пацієнти мали комбіновану втрату слуху як по повітряній, так і по кістковій провідності. В зв'язку з тим, що у частини хворих спостерігалися односторонні порушення слуху, асиметрична вираженість однонаправленого процесу, або ж комбінації різних за характером патологічних процесів, аналіз результатів проводився по кожному вуху окремо.
Таким чином, аналізу підлягали 258 випадків (аудіограм) хворих на нейросенсорну приглухуватість, 172 - хворих з різноманітною патологією органа слуху, що призвела до порушення звукопровідного апарата середнього вуха, та 139 випадків комбінованої втрати слуху. Крім того, окремо було обстежено 47 пацієнтів з хворобою Меньєра для виявлення особливостей прояву ПД у цієї категорії хворих.
Діагноз хвороби Меньєра установлювався на основі використання розроблених нами в лабораторії комплексу методів та засобів дослідження (В.Г. Базаров, А.І. Розкладка, 1974, 1975, 1976, 1978; В.Г. База-ров та співавт., 1978).
Для отримання порівняльних даних було обстежено 19 осіб молодого віку (контрольна група), які мали нормальну отоскопічну картину при відсутності скарг на стан слухового органа та вказівок на його захворювання в минулому.
Методика роботи включала в себе загальне оториноларингологічне обстеження, а також детальне дослідження слухової функції - акуметрію та аудіометрію. При акуметрії виявляли відстань, з якої хворий сприймає шепітну (ШМ) та розмовну мову (РМ), феномен оклюзійної аутофонії за Є.М. Харшаком (1969), а також проводились камертональні проби Федеріче, Бінга, Вебера.
Аудіометричне дослідження проводилось в лабораторії клінічної аудіології та вестибулології Інституту отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка на серійному аудіометрі МА-31 фірми "Pracitronic" (Германія) в спеціальному звукозаглушеному та частково звукоізольованому приміщенні, рівень шумів в якому не перевищував 30 дБА. Аудіометри були відкалібровані відповідно до вимог Міжнародного стандарту нульового рівня аудіометрів (ISO-64) та Державного стандарту на еквівалентні порогові рівні звукового тиску (ГОСТ 13655-68 та 13655-75) з допомогою штучного вуха ИУ-12 та мастоїда Bruel a. Kjaer, tуpe 4930.
При тональній пороговій аудіометрії виявлялись пороги сприйняття тонів на частотах 125 Гц - 8,0 кГц з дискретністю 5 дБ від 0 дБ до максимального рівня можливості аудіометра на кожній частоті при повітряному та кістковому проведенні звуків. Сама методика тональної аудіометрії нічим не відрізнялась від загальноприйнятої, яка і використовується в Київському НДІ отоларингології.
Для надпорогової аудіометрії використовувалися найбільш поширені в аудіологічній практиці тести, такі як тест дослідження диференційних порогів сприйняття сили звуку (ДП) за методикою Luscher та Zwislocky (1951), SISI-тест за методикою Jerger та співавторів (1959), виявлення порогів дискомфорту. Виміри ДП та SISI-тесту проводились на частотах 500 Гц та 2000 Гц при рівні опорного тону 20 дБ над порогом сприйняття пацієнта.
У окремих пацієнтів з метою отримання додаткових даних виміри ДП та SISI-тесту проводились також на частоті 1000 Гц та 4000 Гц, а також при надпорогових рівнях від 20 дБ до 60 дБ.
За поріг дискомфорту (ПД) прийнята величина рівня звукового стимулу в дБ рівня слуху (РС), при якій звук не являється просто гучним, а неприємним для сприйняття, від якого хочеться збавитись. В своїй же суті це якраз і відповідає якійсь середині між градаціями " дуже гучно" та "занадто гучно " приведених вище авторів, але ми вважали, що термін "неприємно гучний звук" якраз і характеризує його дискомфортне сприйняття.
При мовній аудіометрії визначали пороги 50 % розбірливості цифрового тесту при повітряному та кістковому проведенні звуків, та поріг 100% розбірливості словесного тесту, а також відсоток розбірливості словесного тесту при пред'явленні його на максимальній вихідній потужності аудіометра. Для проведення словесного тесту використовували артикуляційні таблиці збалансованих слів за
Г.І. Грінбергом та Л.Р. Зіндером (1957), запис яких на магнітну плівку зроблений професійним диктором на студії звукозапису.
Тест балансу гучності за методикою Fowler (1957) проводився у випадках односторонньої приглухуватості і, інколи, при значній асиметрії слуху. Виконувався він, як правило, на частоті 1000 Гц на рівнях від порогу слуху до можливостей аудіометра, або до рівня слухового дискомфорту.
В сурдологічній практиці та наукових дослідженнях часто виникає проблема вирішення експертних, психологічних, соціальних та інших проблем, пов'язаних з дефектами слуху. При цьому одним з основних питань є визначення рівня втрати слуху за результатами аудіометрії. Для цього запропоновані різноманітні класифікації та підходи до оцінки втрати слуху при приглухуватості та глухоті (Б.С. Пребраженский, 1938; Л.В. Нейман, 1961; В.Г. Ермолаев, А.Л. Левин 1969; Ю.Б. Преображенский, Л.С. Годин, 1973; В.Е. Остапкович, Н.И. Пономарева, 1977). Одні з них базуються на даних сприйняття шепітної чи розмовної мови, інші - на результатах тональної та мовної аудіометрії, деякі - на відхиленні аудіометричних показників на певних частотах. Окрім того, дані про кореляційний взаємозв'язок показників шепітної та розмовної мови не узгоджуються з показниками тональної аудіометрії. Утруднення при порівнянні показників створює і різноманітний діапазон частот тональних сигналів, що пропонується різними авторами, що не дає можливості співставлення результатів досліджень.
Враховуючи дані літератури, особисті спостереження та досвід роботи сурдологічної служби Інституту отоларингології ім. проф. О.С.Коломійченка АМН України нами була запропонована класифікація втрат слуху (В.Г. Базаров, А.И. Розкладка, 1989), яка була схвалена на VІІІ з'їзді оториноларин
- Київ+380960830922