Ви є тут

Диференційоване управління післяопераційним больовим синдромом в залежності від характеру болю і динаміки нейропластичності (клініко-експериментальне дослідження).

Автор: 
Кобеляцький Юрій Юрійович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0503U000504
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Матеріали і методи дослідження. Характеристика експериментальних тварин.
Клінічна характеристика хворих
Експериментальна частина роботи виконувалась з метою встановлення існування
стану післяопераційної гіпералгезії як нейрофізіологічної основи
післяопераційного болю та визначення її динаміки на різних рівнях ЦНС.
Наступним етапом було встановлення ролі церебральної астроглії різних відділів
мозку у формуванні післяопераційної гіпералгезії та ролі нейро-гліальних
взаємовідносин в цьому процесі.
Використання специфічного агоністу (L-глутамат) та неконкурентного антагоністу
NMDA рецептору (MK-801) було здійснено для визначення ролі збуджуючих
механізмів у формуванні стану післяопераційної гіпералгезії. Дослідження
церебральних глікозидаз проводилося з метою виявлення ролі механізмів
нейрогенного запалення у розвитку стану гіпералгезії.
Важливим розділом роботи був пошук оптимальних методів фармакологічної
модуляції гіпералгезії на підставі використання різних класів фармакологічних
препаратів (опіатних аналгетиків, антагоністів збуджуючих амінокислот, їх
комбінації та селективних інгібіторів ЦОГ-1).
Нарешті, велике значення нами приділялось вивченню ефектів антагоністів ЗАК на
процеси запалення, а селективних інгібіторів ЦОГ-1 - на динаміку збуджуючих
процесів в ЦНС для оцінки можливості їх взаємовпливу.
Підтвердження наявності такої взаємодії повинно було б свідчити про тісний
зв’язок між цими механізмами, і тим самим поглибити розуміння патогенезу
виникнення і підтримки стану збудження в ЦНС з формуванням гіпералгезії у
відповідь на операційну травму, а також сприяти більш адекватному усуненню
післяопераційного больового синдрому.
2.1. Експериментальна частина
Об’єктом вивчення була модель післяопераційного болю у щурів, запропонована
T.J. Brennan із співавторами [[cdxxviii]]. У ході експерименту дотримувались
етичних вимог до дослідження експериментального болю у тварин Міжнародної
Асоціації з вивчення болю [[cdxxix]].
Було досліджено 135 безпорідних білих щурів вагою 150-200 г, які утримувались у
тихому приміщенні, мали постійний доступ до води та їжі в умовах збереження
добового циклу день-ніч. Тварини були розподілені на 20 серій (рис.3.1) для
адаптації моделі, дослідження стану гіпералгезії на різних рівнях ЦНС,
виявлення ролі збуджуючих та запальних механізмів у виникненні та підтримці
стану гіпералгезії, а також можливості її фармакологічної корекції.
Після внутрішньом’язового введення 30 000 ОД бензилпеніциліну натрієвої солі з
метою профілактики нагноєння післяопераційної рани, під ефірним наркозом, в
асептичних умовах (як антисептик використовували спиртовий розчин йоду) на
плантарній поверхні стопи щура виконували розтин довжиною 1 см, проводили
розтин шкіри, фасції та м`язів. На рану накладали дві шовкові лігатури і
повторно обробляли йодом та присипали порошком антибіотику (бензилпеніциліну
натрієва сіль).
Для оцінки рівня супрасегментарних механізмів больового відчуття
використовували електричний больовий поріг вокалізації, а сегментарні – за
реакцією відсмикування лапки при застосуванні електричного стимулу зростаючої
інтенсивності на лапку в області післяопераційної рани за допомогою біполярних
гольчастих електродів з постійною міжелектродною відстанню власної модифікації.
Больові пороги реєструвалися до операції, через 2 години після щоденно
одноразово з 1 до 6 доби післяопераційного періоду. До 6-ї доби рана повністю
загоювалась первинним натягом. У якості генератора електричних імпульсів
використовували електростимулятор ЕСЛ-1 вітчизняного виробництва з
встановленими параметрами: частота - 50 Гц,
затримка - 0.5 мс, тривалість імпульсу - 1.0 мс.
В якості засобів для фармакологічної корекції болю експериментальним тваринам
вводили морфіну гідрохлорид в дозі 5 мг/кг та кетамін у дозі 80мг/кг за 5
хвилин до розтину шкіри внутрішньоочеревинно у вигляді розчину.
Щурів декапітували, виділяли півкулі головного мозку, в яких визначали рівень
розчинної та філаментної фракцій гліально-фібрилярного кислого білку (ГФКБ)
імуноферментним методом за допомогою моноклональних анти-ГФКБ антитіл.
Декапітація щурів проводилася через 24 годин після операції, а саме у період
найбільш вираженої гіпералгезії (відповідно тесту вокалізації у попередніх
серіях). Для подальших досліджень використовували сироватку крові і мозок
тварин. Мозок швидко витягували, відокремлювали від поверхневої плівки і
капілярів. Для досліджень бралися дві ділянки мозку: мозочок і частина півкуль,
що містить гіпоталамус, гіпокапм, середній мозок, моторну, сенсомоторну та
фронтальні частини. Всі процедури проводилися при температурі +4оС. Надалі
тканину мозку гомогенізували в 10 об’ємах буферу А (25 М трис-НСl р 7,4, 1 м
ЭДТА, 2 м 2-меркаптоетанол, 0,2 м ФМСФ і 0,01% мертиолят) і центрифугували
протягом 60 хв при 50 000 g. Після видалення розчинної фракції, осад декілька
разів ресуспендували відповідним буфером і центрифугували по 15 хв при 50 000 g
з метою уникнути наявності в екстрактах білків розчинної фракції. Відмитий осад
ресуспендували в 10 обсягах буфера А, що містить 2% тритону Х-100, інкубували
протягом 12 годин при температурі +4оС і центрифугували протягом 60 хв при 100
000 g. Супернатант, що містить фракцію мембранних білків використовувався для
вивчення нейрональної молекули клітинної адгезії (НМКА) [[cdxxx]]. Осад знову
відмивали від слідів мембранних білків буфером А і ресуспендували в 5 об’ємах
буферу А, що містить 2 М сечовини. Екстракція білків цитоскелету проводилася
протягом 12 годин при температурі +4оС. Залишок нерозчинених к