Вы здесь

Податкове регулювання економічного розвитку

Автор: 
Єфименко Тетяна Іванівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2003
Артикул:
3503U000535
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПОДАТКОВИХ СИСТЕМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН І УКРАЇНИ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ
ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
2.1. Податкове регулювання у країнах з ринковою і перехідною економікою
Динаміка та ефективність структурних перетворень в економіці формується за
допомогою відповідних важелів, серед яких одним з найбільш дієвих є податки,
оскільки вони мають здатність впливати не лише на основний об'єкт, на який вони
спрямовані, але й на інші елементи системи, в якій функціонує вказаний об'єкт.
Податки впливають на кругообіг доходів на всіх стадіях економічного обороту. За
допомогою податкового регулювання економічні ресурси, що перебувають в товарній
формі, набувають грошової форми. Через непрямі податки, систему податкових
пільг і податкових кредитів держава впливає на доходи споживачів і корпорацій,
а, отже, і на сукупний попит і сукупну пропозицію. Останнє пов'язане з тим, що
доходи корпорацій є кінцевим результатом функціонування капіталу на стадії
виробництва.
Діалектика податків полягає у тому, що, з одного боку, вони скорочують
можливості підприємств як покупця засобів виробництва і робочої сили як
особливого товару. Оподаткування прибутку потенційно скорочує виробниче
споживання, а податки на заробітну плату скорочують можливості особистого
споживання. З іншого боку, податки виступають як фінансова основа впливу
держави на зростання норми нагромадження в національному доході, що сприяє
економічному зростанню та удосконаленню економічної структури виробництва і
обміну. Держава використовує податки для досягнення пропорційності в
економічній структурі виробництва шляхом відповідної податкової політики,
надаючи податкові пільги галузям, які визначають технічний прогрес або освоюють
депресивні регіони.
Вивчення широкого кластеру питань використання податкового механізму в
економічній політиці різних країн дозволяє зробити висновок, що податки є одним
з традиційних важелів, за допомогою яких досягаються структурні перетворення в
економіці.
Для подолання наслідків світової економічної кризи 1929-1933 рр., яка
паралізувала майже половину виробничих потужностей провідних галузей
промисловості більшості розвинутих країн Європи і особливо США, викликала
підвищення рівня безробіття до 20-25% і зменшення національного продукту
приблизно на третину, було суттєво знижено рівень оподаткування [236].
У післявоєнні роки для економік провідних промислово-розвинутих країн
характерними були структурні зміни, що відбувалися під впливом
науково-технічного прогресу. Це вимагало концентрації коштів у бюджеті та їх
перерозподілу на користь галузей і фірм, які відігравали вирішальну роль у
забезпеченні конкурентоспроможності країни. Частка ВВП, що розподіляється через
бюджет, у цей період зросла з 8-22% у 1900 р. до 19-37% у 1929-1933 рр. і до
28-55% у 70-ті роки [242].
Післявоєнне відновлення і реконструкція найбільш важливих і капіталомістких
галузей здійснювались шляхом вкладання державних коштів. У Великобританії
частка державних інвестицій складала 30-40% від загального обсягу
капіталовкладень; у Франції в 1965 р. на частку державних інвестицій припадало
понад 40% їх загального обсягу. Крім того, держава фінансувала близько половини
інвестицій приватних підприємств [271; 190].
Держава сприяла реконструкції підприємств, використовуючи передусім податок на
прибуток, зокрема диференціацію його ставки. У багатьох розвинутих країнах
ставка податку на прибуток корпорацій і фірм, що займалися виробництвом, не
перевищувала 20-30% їх прибутку і в цих рамках застосовувались різні ставки в
залежності від виду продукції, що випускалась. Податки на комерційне
посередництво були значно вищими, приміром, в США вони досягали 90-95% [7].
Таким чином, держава стимулювала перелив капіталу у сферу виробництва,
обмежуючи можливості для спекуляцій на біржах та інших посередницьких
утвореннях.
Маніпулювання ставками податків є обов'язковим елементом податкової політики
розвинутих країн. Для диференціації ставок податку на прибуток корпорацій
застосовувались різні підходи: встановлення різних ставок податку на прибуток,
що розподіляється, і на нерозподілену його частку; на прибуток крупного і
малого бізнесу; диференціація ставок податку в залежності від обсягу річного
доходу корпорацій, часу існування суб'єкту господарювання тощо.
Різні ставки на розподілений прибуток і на той, що не розподіляється,
встановлювались з метою стимулювання нагромадження. У Франції, наприклад,
ставка податку на прибуток, що розподіляється, становила 42%, а на той, що не
розподіляється – 39%, у Німеччині – відповідно 56% і 40% [271].
Диференціація ставок податку на прибуток бізнесу в залежності від розміру
підприємства може бути проілюстрована на прикладі Канади, де прибуток (дохід)
корпорацій оподатковується як на федеральному так і на провінційному рівнях. З
кінця 80-х років були затверджені ставки податку (в % до оподатковуваного
прибутку (доходу): крупний бізнес – 43% (в т.ч. на федеральному рівні – 28%, на
провінційному – 15%); малий бізнес – 34%, в тому числі відповідно 12% і 22%. Із
загальної системи оподаткування зроблено виняток для підприємств обробної
промисловості, для яких на федеральному рівні введена ставка 23% з метою
стимулювання її розвитку і зайнятості. На провінційному рівні ця пільга
відсутня [152].
Практика диференціації надходжень від податку на прибуток в залежності від часу
існування господарюючого суб'єкта застосовується, наприклад, у Франції, де для
новоутворених акціонерних товариств встановлені податкові знижки. В перші 2
роки ці товариства