РОЗДІЛ 2
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ
2.1. Становлення банківської системи України у ХУІІІ-ХХ сторіччі
Будь-яке соціальне, економічне або правове утворення не можна якісно охарактеризувати, якщо не брати до уваги його розвиток в історичному розрізі. Тому абсолютно логічним є використання історичного методу дослідження і при розгляді такого питання як формування та функціонування банківської системи країни. Вона являє собою складний та багатофункціональний за своєю природою організм, що постійно перебуває в динамічному розвитку. Враховуючи те, що гроші є одним з основних інструментів банківської діяльності, і в той же час являють собою один з найстаріших об'єктів, відомих історії державного утворення, зрозуміло, чому їх поняття, форми існування, правові режими впливають на появу та розвиток кредитних установ, до яких відносяться і банки, не залежно від їх організаційно-правових форм та спеціалізації.184
На відміну від європейських країн, в Україні, яка у ХУІІ ст. входила до складу Російської імперії (за виключенням західних земель, які були частиною Австро-Угорщини), виникнення й розвиток банківської справи пов'язують з другою половиною ХІХ століття. Можна називати декілька причин такого стану, однак найбільш вагомою з них, певно, буде відсутність на протязі тривалого періоду капіталістичних засад функціонування промисловості на території Російської імперії, яка характеризувалася до середини ХІХ століття як феодальна держава. Поява банківських установ та банкірських будинків зв'язані зі зростаючими відтворювальними процесами виробництва за рахунок початкового накопичення капіталу, торгівлі, а в Росії - системи винних відкупів. Фінансова політика, що проводилась урядом із врахуванням зазначених особливостей, сприяла розвитку грошово-кредитних відносин, а звідси - і заснуванню спеціалізованих кредитно-фінансових установ. Вважається, що саме розвиток промисловості і торгівлі викликав поширення різного роду кредитних та асекураційних операцій, внаслідок чого, безпосередньо, і почали засновуватися банківські установи на приватному капіталі.185
Реформування кредитної системи в середині ХУІІІ ст. було пов'язане з переходом країни від феодалізму до капіталістичного господарства, яке вимагало обслуговування банківським капіталом. Державна форма власності на існуючі банки забезпечувала підтримку землевласника-кріпосника. Враховуючи територію Російської імперії, кількість кредитних установ абсолютно не задовольняла виникаючі потреби господарства. Називають декілька видів кредитних установ, що були казенними: підлягаючі зберіганню каси, накази суспільного піклування, державний позиковий банк, державний комерційний банк.186 Отже, перехід від феодалізму до капіталізму породив необхідність реформування кредитної системи, і в першу чергу, створення центрального державного банку, або банку-банків, а згодом, при ліквідації кріпосництва, і банків органів місцевого самоврядування.
13 травня 1754 р. імператриця Єлизавета І підписала указ, який у Повному зібранні законів Російської імперії мав назву "Про заснування державного позикового банку, про порядок видачі із оного грошей та про покарання лихварів".187 Він містив цілу програму регулювання грошово-кредитних відносин. Кредитна діяльність Монетної канцелярії припинялась. Натомість, були засновані два державних банки - в Москві для дворянства та в Санки-Петербурзі - для купецтва. Банк для дворянства з початковим капіталом в 750 тис крб був заснований у 1754 р. У 1786 р. на базі Банку для дворянства був створений Державний позиковий банк. У 1802 р. до нього був приєднаний Допоміжний банк для дворянства, створений у 1797 р. 188 Слід також згадати перші емісійні банки, що засновувалися на території Російської імперії - асигнаційні банки або банки для обміну державних асигнацій - перші 2 емісійних банки Росії, створені у 1769 р. в Петербурзі та Москві. У 1786 р. шляхом їх злиття створений Державний асигнаційний банк.
Як інший вид кредитної установи можна навести підлягаючі зберіганню каси, що були відкриті у 1772 р. при Петербурзькому та Московському виховних будинках. Ці установи приймали вклади видавали позики під заставу різних цінностей, а згодом - поміщицьких маєтків й кріпосних душ. Прибуток повинен був йти на утримання дитячих установ. Аналізуючи їхню діяльність, можна зробити висновок, що держава таким чином вирішувала скоріш соціальні питання, ніж сприяла розвиткові кредитної системи.
Окреме місце в становленні кредитної системи Російської імперії відіграв Державний комерційний банк, що був заснований згідно маніфесту 1817 р. й розпочав свої операції 1 січня 1818 р. на базі реорганізованих облікових контор. До його функцій входили: облік векселів і надання підтоварних позик, прийом вкладів, перевідні операції. Особливість його кредитних операцій полягала в тому, що розмір позик визначався не кредитоспроможністю позичальника і наявністю у нього відповідного забезпечення, а належністю купця до тієї або іншої гільдії. Фактично, уряд був зацікавлений у використанні ресурсів банку для підкріплення коштів скарбниці та надання підтримки поміщикам. З цією метою велика частина внесків Державного комерційного банку передавалася в Державний позиковий банк. Фактично він перетворився в депозитний банк, основна функція якого полягала в мобілізації коштів для кредитування кріпосницької держави і поміщицького землеволодіння. Ліквідація казених банків, як відмічав пізніше П.П. Мігулін, принесла "значну і дійсну шкоду у всіх відношеннях".189
Поступово були відкриті відділення банку на території України в Києві (1839 р.), Харкові, Рибінську, Полтаві, Єкатеринбурзі. Слід також зауважити, що операції комерційного банку, які реально сприяли розвитку товарообігу і промисловості, помітно скорочувалися. Кредитна система зіткалася з ситуацією, за якої найбільшим боржником державних кредитних установ виступала сама скарбниця. До 1810 р. заборгованіс