РОЗДІЛ 2
УПРАВЛІННЯ ХІМІЧНОЮ ПРОМИСЛОВІСТЮ
В СУЧАСНИХ УМОВАХ
2.1. Становлення і розвиток хімічної промисловості
в Україні
Хімічна галузь є однією з найважливіших складових сектора економіки України. У ній відбиваються всі основні пропорції, проблеми, а також найважливіші напрями розвитку, характерні для економіки України в цілому. Стратегічну мету нашої держави визначив Президент України Л.Д. Кучма: "Увійти в число технологічно розвинутих країн світу. Це можливо тільки за умови модернізації усього виробничого комплексу" [361, 150]. І далі: "У хімічній промисловості основну увагу треба звернути на освоєння за новими технологіями ліквідних видів продукції та вогнегасних порошків багатоцільового призначення, сульфіту калію (добриво) із природної сировини, що добувається в Україні, розширення асортименту лікувальних препаратів і товарів побутової хімії" [361, 13]. Основою визначення стану хімічної галузі є наявні обсяги виробництва, переробки і видобутку хімічної сировини й матеріалів, а також оцінка обсягів імпортно-експортних операцій. При цьому варто враховувати багатогалузевий характер хімічних підприємств і різноманітність хімічної продукції, що нараховує понад тисячу найменувань. Але, здійснюючи заходи подальшого розвитку економіки України в будь-якій галузі, слід пам'ятати про необхідність постійного збереження і нарощування соціальної орієнтації економіки: "Держава має надати реформам соціальної спрямованості, захищаючи не тільки малозабезпечених (хоча їх, природно, в першу чергу), але й всіх, хто здатний створювати національне багатство. Держава повинна створювати робочі місця, давати можливість людям заробити" [145, 238]. Саме цей напрямок проголошувався в той період, коли економіка України ледь виходила з економічної кризи. Тим важливішою є ця вимога в період стійкого нарощування розвитку економіки країни.
Відповідно до класифікації Держкомітету статистики України, хімічна галузь включає підгалузі хімічної, нафтохімічної та хіміко-фармацевтичної промисловості. І саме ця класифікація визначає галузеву виробничу структуру.
З урахуванням основної мети дослідження, що припускає проведення комплексного аналізу стану і проблем розвитку хімічної галузі України, особливостей підгалузей і груп хімічної промисловості, обґрунтовано стратегічні напрями розвитку за виділеними проблемами управління, маркетингу, економіки.
У результаті систематизації основних етапів розвитку хімічної галузі можна виділити чотири найважливіші (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Основні етапи розвитку хімічної галузі України
1. Функціонування в умовах СРСР.
2. 1991-1994 рр. - період лібералізації (значний спад темпів виробництва).
3. 1995-2000 рр. - затяжна криза, турбулентність у динаміці функціонування.
4. 2001 р. ? по теперішній час - стабілізація і початок зростання в окремих підгалузях і групах хімічного комплексу.
Хімічна промисловість України була пріоритетною галуззю в умовах СРСР і розвивалася досить високими темпами. За післявоєнний період загальний обсяг хімічної та нафтохімічної промисловості збільшився практично в 12 разів і не відставав від машинобудівного комплексу (12,8 разу). Темпи розвитку хімічної та нафтохімічної промисловості в ці роки в 2,5 разу перевищували темпи зростання всієї промисловості.
У таблиці 2.1 та додатку А ілюструються темпи розвитку багатогалузевої хімії і нафтохімії. У структурі продукції хімічної промисловості провідне місце належить виробництву продукції основної хімії - 49% відусієї товарної продукції галузі, лакофарбової продукції - 6%, пластмасових виробів, скловолокна - 5%, шин - 10%, гумоазбестової продукції - 7%. Як стверджують автори [102, 330-331]: "За час існування СРСР в Україні було зосереджено 15% загальносоюзного обсягу випуску мінеральних добрив, із них 23% - азотних і 20% - фосфатних, 23% ? виробництва кальцинованої та 16% - каустичної соди, 16% ? сірчаної кислоти, 25% - хімічних ниток і волокон".
Починаючи з 1980 р., темпи розвитку хімічної галузі до 1987 р. знижуються, хоча питома вага енергоємних і сировинних виробництв, як і раніше, збільшується, але повільніше. Уповільнення динаміки розвитку підгалузі основної хімії пов'язане з старінням основних фондів, зносом устаткування і його моральним старінням, скороченням капіталовкладень у хімічне виробництво. За підгалузями, орієнтованими на кінцевого споживача (побутова хімія, пластмаси), питома вага знижується, що згодом призвело до структурної деформації галузі в цілому. Серед підгалузей хімічної промисловості провідне місце займають найбільш фондомісткі й енергоємні виробництва основної хімії, частка яких у хімічному комплексі за обсягом виробництва зросла з 35,5% у 1970 р. до 41,5% у 1990 р., за вартістю промислово-виробничих фондів - з 51,3 до 56,2%. Обсяг промислової продукції нафтохімічної промисловості за 20 років збільшився з 17,2 до 18,1%.
"Закріпленню консервативної, деформованої галузевої структури, - констатує Н.В. Тарасова, - сприяла державна політика першочергових і значних капітальних вкладень у галузі основної хімії, відсутність власних сировинних ресурсів, у першу чергу продуктів нафтохімічного синтезу, низький рівень глибини переробки нафти, повільна зміна поколінь технологій (15-20 років, тоді як у світовій практиці -
8-10 років). Усе це мало негативні наслідки: різке загострення екологічних проблем, незадовільне матеріально-технічне постачання, зниження трудової дисципліни. Слід зазначити, що близько третини хімічних виробництв в Україні побудовано до
70-х років. На них припадає 65-70% шкідливих викидів в атмосферу і близько 85% викидів забруднених вод. Загострилися проблеми забезпечення підприємств сировиною, напівпродуктами і допоміжними матеріалами, що надходять в Україну з інших республік, екологічні і соціальні проблеми, які з'являлися в районах концентрації хімічних підприємств. Як результат - скорочення ступеня використання виробничих можливостей і темпів розвитку виробництв хімічного комплексу" [2