Вы здесь

Фінансовий механізм організації економіки України.

Автор: 
Ковалюк Олексій Миколайович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2004
Артикул:
0504U000527
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ II
Роль фінансового механізму в структурній перебудові
економіки України
2.1. Еволюція та головні етапи розвитку фінансового механізму
організації економіки України
Фінансовий механізм - це складний організм, який допомагає державі виконувати її функції. Фінансовий механізм в історичному розвитку зазнав суттєвих змін. Одні фінансові методи і важелі відживають і відходять у забуття (ведення війн, данина - полюддям, чи привозом, постачання воїнів, ямська повинність, панщина тощо), натомість з'являються нові. Такі з них, як лізинг, факторинг, франчайзинг, форфейтинг тощо особливо важливі, вони спрямовані у майбутнє для становлення ринкових умов.
За княжої доби Русь-Україна мала дві держави: Київську Русь і Галицько-Волинське князівство. Однак принципи організації фінансів, фінансового механізму були однакові. В обох випадках це були феодальні держави з відповідними стадіями розвитку. У Київській Русі фінансовий механізм організації економіки України порівняно з фінансовим механізмом наступних державних утворень - Козацької республіки чи УНР і ЗУНР - був набагато простішим.
Наприклад, на початку існування Київської Русі не було правового та нормативного забезпечення в такій формі, як вони діяли вже за князя Ярослава Мудрого. На цій стадії державного розвитку вершиною правового забезпечення фінансового механізму в державі були княжі укази чи княжі грамоти. У цих документах простежується і нормативне забезпечення фінансового механізму організації економіки.
Згодом, за князя Ярослава Мудрого, його дітей та онуків, фінансовий механізм організації економіки набув більш сучасних форм: з'явився перший збірник законів "Руська Правда", у якому вперше в історії України-Руси зібрано закони, що регламентують фінансові відносини [412, С.1]. До найважливіших писемних джерел княжої доби, які доносять до нас інформацію того періоду, окрім "Руської Правди"(вона мала три редакції: "Коротка Правда", "Скорочена Правда", "Просторова Правда"), належать літописи "Повість временних літ" (початок XII ст.), Київський (початок XII ст.) та Галицько-Волинський (XIII ст.) літописи, "Повчання Володимира Мономаха", "Закон судний людям", "Статут Великого князя Київського і всієї Русі" [119, С.97] тощо.
Як звичайно, перші руські князі у IX-X ст. не заводили власного господарства. Завдання фінансового механізму організації економіки цього періоду зводилось до збирання данини, яку використовували князь і дружина, а залишки продавали у Візантію згідно з двома відомими в історії договорами - князя Олега 911 р. та князя Ігоря - 944 р.
З середини X ст. князі почали розвивати власні господарства. Окрім того, для збільшення доходів вони займалися також торговельною діяльністю.
У фінансовому механізмі організації економіки України-Руси в період княжої доби (Київська Русь і Галицько-Волинське князівство) важливими фінансовими важелями оподаткування були:
* данина (прямий податок). Для кожного племені запроваджували різні розміри. Спочатку це була плата за захист князем їхніх земель. Данину збирали на Русі з IX по X ст.;
* податі - повинності, під якими розуміли уроки, дари, оброки. Так, уроки - це будь-яка повинність, яку потрібно було виконувати до певного календарного терміну. Оброки - це повинності, які стягувалися з певного предмета;
* мита - доходи до скарбниці князя, які надходили головно від торговельної діяльності.
Окрім податків і зборів, значне місце у фінансових важелях княжої доби посідали грошові штрафи за несвоєчасну оплату відповідних платежів, а також за вбивство (віра, продаж).
У використанні фінансових важелів та інструментів тих часів були характерні особливості.
Князь, скарбниця якого не була відділена від державної, мав чималі видатки: на утримання свого двору, дружини (війська), на будівництво палаців та культових споруд, ведення війн, спорядження флоту в разі торгових відносин з Грецією (Візантією) та інше (будівництво міст, укріплень, мостів, гребель, доріг тощо). Тому прямого податку (данини) як звичайно на всі ці потреби не вистачало. На населення накладали різні повинності (відробітки), а також непрямі податки. До непрямих податків належали різні мита (торгові та судові) у солеварнях, у литті срібла, доходи від утримання корчем, а також штрафи.
Контролювали сплату непрямих податків різні княжі агенти: городники, мостники, митники, метальники, вирники та ін. Податки і повинності князі запроваджували окремими "розпорядниками". Наприклад, княгиня Ольга призначала завойованим племенам різні "уроки".
У "Руській Правді" є статті, за якими ті, хто вчинив вбивство, повинен сплатити залежно від того, хто був убитий, а також відповідно до розміру завданої шкоди людині - різні штрафи (вирі) [119, С.26-30].
Винагороду на користь родичів убитого називали головничевством. Вира була трояка. Найбільша (або подвійна) - 80 гривень кун за вбивство княжого мужа або члена старшої княжої дружини, проста - у розмірі 40 гривень за вбивство простої вільної людини (ізгоя), половина або напіввира -
20 гривень за вбивство жінки і важкі ушкодження, за відрубування руки, ноги, носа, за ушкодження ока.
Важлива деталь - величини штрафів. За підпалення і конокрадство покарання було важче, ніж за тілесні ушкодження, що свідчило про гарантованість державою безпеки капіталу.
Рада Європи, приймаючи Україну у своє товариство, як відомо, довго вагалася, і причиною було прийняття статті щодо відміни смертної кари. Однак саме тисячу років тому у Київській Русі була скасована смертна кара, тоді як увесь світ, і передусім Європа лише придивлялись до наших тоді уже цивілізованих статей законодавства про відміну смертної кари, маючи наміри впровадити їх у своїх державах в далекій перспективі.
В Україні-Русі грошовою одиницею була гривня, тобто фунт срібла (у минулому - нашийна прикраса, яка "висіла коло гриви" [119, С.91]).
Гривню як грошову одиницю запровадив український князь Володимир Великий (980-1015рр.). Менші грошові одиниці в Киї