Регіональна політика організаційно-економічної підтримки розвитку малих підприємств

РОЗДІЛ 2
ІСНУЮЧИЙ ДОСВІД І НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПІДТРИМКИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Сприяння становленню та розвитку малого підприємництва в регіонах України
Першим документом на території України, направленим на сприяння розвитку МП, стала Постанова Ради Міністрів УРСР від 22. 09. 1990 року "Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств" [245]. У ній зазначалося, що перехід до регульованих ринкових відносин, підтримка підприємництва потребують прискореного створення мережі МП, здатних активізувати структурну перебудову економіки, дати широку свободу вибору та додаткові робочі місця, забезпечити швидку окупність затрат, оперативно реагувати на зміни попиту споживачів. Згідно преамбули цієї Постанови розвиток МП повинен сприяти швидкому насиченню ринку товарами й послугами, подоланню галузевого та регіонального монополізму, розширенню конкуренції, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню експортного потенціалу. На МП покладалася надія, що вони дадуть змогу розширити сферу застосування праці, створити нові можливості для працевлаштування незайнятого населення й працівників, які звільняються з неефективно діючих підприємств. У постанові зазначалося, що МП здатні значно зміцнити економічну базу місцевих Рад народних депутатів, позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст, відродження художніх та підсобних промислів, розв'язання екологічних проблем.
З метою забезпечення необхідних організаційних, економічних і правових умов розвитку і функціонування МП Рада Міністрів УРСР постановляла вважати одним з найважливіших заходів для радикалізації економічної реформи формування економічного середовища, що забезпечує широкий розвиток МП. Міністерствам і відомствам УРСР, виконкомам місцевих Рад народних депутатів пропонувалося сприяти МП у їх створенні, матеріально-технічному забезпеченні, передачі, продажу та здаванні в оренду вільних робочих потужностей, невикористовуваних машин і устаткування, законсервованих, недобудованих об'єктів та споруд. При цьому наголошувалося, що все це має бути направлене, передусім, для виробництва товарів народного споживання та надання побутових послуг населенню, нарощування виробництва будівельних матеріалів, здійснення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за новими перспективними напрямами та забезпечення їх прискореного впровадження. Окрім цього, Рада Міністрів постановляла установити, що МП можуть створюватися в усіх галузях народного господарства на основі будь-яких форм власності, включаючи змішані, та здійснювати всі види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, передбаченим у їх статуті. Для здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, МП було зобов'язане одержати необхідну ліцензію у порядку, що встановлювався Радою Міністрів УРСР. Зазначена Постанова установлювала, що поряд з іншими формами підтримки МП для забезпечення фінансування заходів щодо створення нових і розвитку діючих МП можуть утворюватися республіканські та регіональні цільові фонди фінансової підтримки МП за рахунок добровільних внесків державних, кооперативних, громадських та інших підприємств, установ і організацій та громадян, у тому числі іноземних.
Хронологію формування державної політики підтримки приватного підприємництва в незалежній Україні відображено в таблиці 2.1. Першою та надзвичайно важливою віхою у підтримці створення та розвитку МП у незалежній Україні стало прийняття 26.02.1991 року Закону "Про підприємництво" [97], який визначав загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України й установлював гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Згідно статті 1 цього Закону, підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг із метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. До категорій громадян, яким Закон забороняв заняття підприємницькою діяльністю відносилися лише військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Таблиця 2.1
Хронологія формування державної підтримки підприємництва
в незалежній Україні (складено на основі [56])
ДАТИНАЗВА ДОКУМЕНТІВ (ЗАХОДІВ)121991 (лютий)Закон України "Про підприємництво"1991 (травень)Постанова КМУ №208 від 14.09.1991 р. "Про утворення Державного комітету України з сприяння малим підприємствам і підприємництву"1993 (березень)Постанова КМУ №201 від 17.03.1993 р. "Про програму державної підтримки підприємництва в Україні"1994 (жовтень)Доповідь Президента України ВРУ 11.10.1994 р. "Про основні засади економічної та соціальної політики", де всебічний розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу проголошувався першочерговим завданням державної політики1995 (березень)Указ Президента України №226/65 від 15.03.1995 р. "Про реформування системи державної підтримки підприємництва"1995 (квітень)Щорічна доповідь Президента України ВРУ 4.04.1995 р., де проголошувалися головні завдання державної політики розвитку приватного сектора та підприємництва, насамперед малого та середнього бізнесу1995 (грудень)Нарада в АПУ за участю Президента України 1.12.1995 р., де розглядалися питання розвитку в Україні малого підприємництва1996 (квітень)Постанова КМУ №404 від 3.04.1996 р. "Про Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва"1996 (червень)Конституція України, ст. 42 якої закріплювала свободу підприємницької діяльностіПродовження таблиці 2.1121997 (січень)Постанова КМУ №86 від 29.01.1997 р. "Про Програму розвитку малого підпр