Розділ 2 СВІТОВИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОНКУРЕНЦІЇ
АНТИТРЕСТІВСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ ЗАХИСТУ КОНКУРЕНЦІЇ У США.
США має найбагатший досвід захисту конкуренції й антимонопольного регулювання.
До прийняття першого закону, спрямованого на обмеження свавілля трестів, тут
існували лише обмеження монополістичних угод, засновані на звичаєвому праві. В
основу більшості рішень покладалися вимоги Конституції США (1787р.), яка, в
принципі, не має прямих посилань щодо конкуренції. Норми загального характеру,
наведені в Конституції, використовувалися суддями для прийняття рішень, які, по
суті, мали характер захисту суспільства від хижацьких дій недобросовісних
підприємців. Тривалий час у США, як і в інших країнах англосаксонської правової
системи, провідну роль у вирішенні спорів відігравав прецедент. Антимонопольні
проблеми спочатку знайшли своє відображення в законах окремих штатів. Так у
1883 році в штаті Алабама був прийнятий антитрестівський статут. Через шість
років цим прикладом скористалися штат Канзас та ще п’ять штатів, які прийняли
закони, котрі визнавали протиправними будь-які угоди, укладені з метою
обмеження торгівлі. А вже через рік 18 штатів мали свої антитрестівські закони.
Враховуючи те, що значна частина угод охоплювала території, які простягалися на
кілька штатів, постала необхідність розробки заходів загальнонаціонального
характеру. На підставі узагальнення практики застосування законів штатів були
розроблені федеральні закони. [34, с.500; ]
Сьогодні на рівні штатів діють власні антитрестівські закони, які, як правило,
повторюють вимоги федеральних законів. Штати мають так звану залишкову
компетенцію. Їм дозволяється законотворча діяльність у тих питаннях, які
законодавчо регулюються на федеральному рівні, але заборонено приймати
положення, які суперечать нормам федерального права. Вони мають можливість
доповнювати федеральне право, заповнюючи його прогалини в певних питаннях. Але
навіть за відсутності федеральних законів вони не можуть здійснювати свою
законотворчу діяльність усупереч духу Конституції та перешкоджати торгівлі між
штатами.
У 1890 році Конгрес прийняв федеральний антитрестівський „Закон про захист
торгівлі та комерційної діяльності від незаконних обмежень та монополізму”,
запропонований сенатором Дж.Шерманом. Традиційно цей закон отримав неофіційну
назву відповідно до прізвища його ініціатора. Закон Шермана і досі вважається
наріжним каменем антитрестівського законодавства.Він був дуже коротким і
складався лише з двох параграфів:
Будь-яка угода або таємна змова, яка має на меті обмеження виробництва чи
торгівлі оголошуються незаконними (є кримінальним злочином, який карається
штрафом та/або ув’язненням).
Будь-яка особа, яка намагається монополізувати ринок або вступає в змову з
метою монополізації вважається винною в скоєнні злочину (і несе за це
відповідальність).
З прийняттям цього закону дії, які спотворювали конкуренцію, почали визнаватися
злочином. Спочатку порушник визнавався винним у місдімінорі – злочині, що межує
з адміністративними правопорушеннями. Але пізніше кваліфікація злочинів була
змінена. Особа, яка укладала незаконну угоду або вступала в змову, визнавалася
винною у фелонії - злочині, який знаходиться на межі між державною зрадою і
місдімінором. За це встановлювався штраф до 5 тис. доларів. Пізніше ці суми
неодноразово збільшувалися. Після 1 листопада 1990 р. максимальні суми штрафів
для юридичної особи досягають 10 млн. доларів, а для фізичної особи, яка, крім
того, може отримати до 3 років ув’язнення, штраф збільшений до 350 тис.
доларів. І хоча ці жорсткі заходи судами часто зводяться нанівець,
антитрестівське законодавство США й сьогодні залишається досить жорстким
порівняно з законодавствами інших країн. Тут обмеження конкуренції з метою
досягнення якихось переваг у розвитку суспільства ніколи не визнавалися
законними. Свобода конкуренції в цій країні розглядається як одне з найцінніших
досягнень демократичного суспільства. Закон Шермана став підґрунтям усієї
наступної практики антимонопольного регулювання. Нові заходи антитрестівської
політики фактично деталізували накреслені ним два основні напрямки: припинення
неконкурентної поведінки та попередження створення нових монопольних утворень.
Причому це ствердження дійсне не тільки для США, а й для всіх країн ринкової
економіки.
Потрібен був певний час для усвідомлення суспільством вимог цього закону. Лише
в 1897 році він був уперше використаний для засудження таємної змови про ціни.
Практичне застосування закону показало принципову позицію судів у захисті
конкуренції. Так Верховний суд у 1904 році не дозволив злиття Північної
тихоокеанської залізниці з Великою Північною залізницею, він також виніс
рішення на користь уряду про ліквідацію „Північноамериканської компанії цінних
паперів”. В 1911 році Верховний суд постановив, щоб „Амерікен Тобако Компані” і
„Стандард Ойл” розділилися кожна на кілька самостійних компаній. Така сама доля
спіткала в 1912 році порохову компанію „Дюпон”. Ураховуючи сумний досвід цих
фірм, інші великі компанії відмовилися в майбутньому від грубих, очевидних
способів витіснення своїх конкурентів.[35,с.26-27]
Поступово формувалася й судова практика. Рішення в антитрестівських справах
були, часом, протилежними. Суд спочатку дещо послаблював дієвість закону, надто
звужуючи його тлумачення. Але потім використовував закон так жорстко, що зробив
його практично непридатним для застосування, якщо тільки не використовувати
суттєвих винятків. У 1898 р. у справі „Аддістон Пайп енд Стіл” відповідачі
(виробники чавунних труб) уклали угоду про фіксацію цін на свою продукцію. Су
- Київ+380960830922