Вы здесь

Клініко-нейропсихологічна, магнітно-резонансно-томографічна характеристика розсіяного склерозу, система його діагностики та лікування.

Автор: 
МЯЛОВИЦЬКА Олена Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000179
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика обстежених хворих
Для вирішення поставлених завдань було обстежено 359 хворих на розсіяний
склероз, з яких 216 спостерігалися первинно, а 79 проходили обстеження в
динаміці від одного до п’яти разів. Окрему групу склали 64 хворих з початковими
проявами РС, яким попередньо був встановлений діагноз – гострий розсіяний
енцефаломієліт. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб, подібних за
демографічними показниками. Хворі знаходились на обстеженні та лікуванні в
неврологічних відділеннях Центральної міської клінічної лікарні та міської
клінічної лікарні № 4 м. Києва (Українському центрі розсіяного склерозу). Серед
первинно обстежених чоловіків було 102 (47,2%), жінок – 114 (52,8%), серед
повторно обстежених – 36 чоловіків (44,3%) та 43 жінки (55,7%). Вік хворих
коливався від 16 до 62 років, середній вік – 31,2+1,4 роки. Розподіл первинно
обстежених хворих за статтю та віком наведено в таблиці 2.1.1
Таблиця 2.1.1
Розподіл первинно обстежених хворих на РС за статтю та віком.
Стать
Вік, роки
Всього
до 20
20-40
після 40
Чоловіки
17 (7,9%)
66 (30,5%)
19 (8,8%)
102 (47,2%)
Жінки
13 (6,0%)
79 (36,6%)
22 (10,2%)
114 (52,8%)
Всього
30 (13,9%)
145 (67,1%)
41 (19,0%)
216 (100%)
Повторно обстежені хворі були у віці від 16 до 51 року, середній вік – 32,4+1,6
роки. Особи контрольної групи мали вік від 18 до 35 років, середній вік –
25,6+2,4 роки. Отже, у всіх групах, взятих для обстеження, переважали особи
віком від 20 до 40 років.
Діагноз розсіяного склерозу в обстежених хворих був достовірним і ґрунтувався
на даних неврологічної клініки з використанням критеріїв Ч. Позера [417],
результатах нейроімунологічного та МРТ-дослідження.
В основу класифікації обстежених хворих по групах були покладені клінічна
форма, тип перебігу, ступінь тяжкості, стадія та тривалість захворювання.
Клінічна характеристика первинно обстежених хворих наведена в таблиці 2.1.2
Таблиця 2.1.2
Клінічна характеристика первинно обстежених хворих РС
Клінічна характеристика
Кількість хворих
абс.
Форма
церебральна
23
10,7
спінальна
26
12,0
церебро – спінальна
167
77,3
Перебіг
ремітуючий
102
47,2
ремітуючо – прогресуючий
59
27,3
вторинно – прогресуючий
55
25,5
Стадія
загострення
149
68,9
ремісії
36
16,7
стабілізації
18
8,3
хронічне прогресування
23
10,6
Ступінь тяжкості
легкий
32
14,8
середній
143
66,2
тяжкий
41
18,9
Тривалість захворювання,
в роках
1-2
26
12,0
2-5
57
26,3
6-10
95
43,9
понад 10
38
17,6
З урахуванням даних неврологічної клініки, залежно від переважаючої локалізації
вогнищ демієлінізації на рівні тих чи інших відділів центральної нервової
системи (ЦНС) традиційно виділяли три основних форми захворювання: церебральну,
спінальну та церебро-спінальну. У разі переважного ураження зорових нервів,
підкіркових вузлів, стовбурових утворень та мозочка визначали церебральну форму
(23 хворих, 10,6%). За наявністю в неврологічному статусі центральних тетра-,
три-, парапарезів, розладів вібраційної та м’язово-суглобової чутливості,
порушень функції сечовипускання визначали – спінальну форму (26 осіб, 12,0%).
Найбільшу групу склали хворі з церебро-спінальною формою – 167 хворих (77,3 %).
У них визначалось багатовогнищеве ураження головного та спинного мозку.
Клінічна картина включала в себе різноманітні прояви: зорові, вестибулярні
порушення, мозочкову атаксію, центральні парези, ураження черепних нервів,
розлади функції тазових органів.
За перебігом захворювання виділяли 3 групи хворих: з ремітуючим – 102 хворих
(47,2%); ремітуючо-прогресуючим – 59 (27,3%) та вторинно-прогресуючим – 55 осіб
(25,4%). При первинному обстеженні було виділено 4 хворих з
первинно-прогресуючим перебігом, але, враховуючи малу кількість пацієнтів, ми
їх подальший аналіз не проводили.
У разі ремітуючого та ремітуючо-прогресуючого типів перебігу виділяли дві
стадії: загострення – у 122 хворих (56,5%), ремісії – у 36 (16,7%). У межах
вторинно-прогресуючого типу розрізняли три стадії: загострення – у 27 хворих
(12,5%), стабілізації – у 18 (8,3%) та хронічне прогресування – у 23 хворих
(10,6%). Остання група – це найтяжчий контингент хворих, оскільки хронічне
прогресування характеризується наростанням тяжкості симптомів РС без ознак
полегшення протягом більше 2 місяців. Була виділена незначна частина хворих в
стадії стабілізації, у яких відсутні загострення або хронічне прогресування РС
протягом 1 місяця. Решта хворих перебувала в стадії загострення.
За вираженістю інвалідизації з урахуванням критеріїв розширеної шкали Куртцке
(EDSS) [Kurtzke J.F., 1983] хворі розподілялись на з групи: з легким ступенем
(1-3,5 балів) – у 32 хворих (14,8%), середнім (4-6 балів) – у 143 (66,2%), з
тяжким (6,5 – 8,0 балів) – у 41 хворого (18,9%). Таким чином, серед обстежених
переважали хворі з середньою тяжкістю інвалідизації.
Оскільки завданням нашого дослідження була розробка інформативних критеріїв
контролю за результатами лікування, ми оцінювали також ступінь тяжкості
захворювання за класифікацією НДІ неврології АМН СРСР (табл..2.1.3) [183].
Тaблиця 2.1.3
Ступені тяжкості розсіяного склерозу
Ступені тяжкості
Об’єктивні і суб’єктивні ознаки хвороби
Хворі не заявляють суттєвих скарг, але при клінічному огляді у них визначаються
різні порушення, переважно в рефлекторній сфері.
II
Хворі висловлюють ті чи інші скарги, а при клінічному огляді виявляються
симптоми багато вогнищевого ураження центральної нервової системи, однак вони
не мають різко вираженого характеру; хворі за звичай можуть виконувати свої
професійні обов’язки.
III
Спостері